Я чекаю того дня, коли я зможу поїхати з дому і забути батька, як страшний сон. В цьому випадку мені дуже жаль маму, адже вона любить нас, та нічого зробити не може

Я шасливий підліток який має все про що мріють інші діти. Батьки обоє працюють, добре заробляють. Ми з братом ходимо на всякі гуртки, секції, нам купують брендовий, якісний одяг. Загалом, фінансово нам нема на що скаржитися. Але у мого тата дуже важкий характер.

Він запальний, говорить погані слова при мені і братові, брата сильно б’є (брату 9 років). Якщо його розсердити, він може дуже сильно і боляче вдарити, накричати, він почне обзивати, може дрібні предмети кидати. Мене він в останній раз бив в дитинстві, приблизно в 5-6 років. А братика досі б’є. Може за вухо потягнути, за волосся, відштовхнути.

Читайте також: Вітчим квартиру, де все зроблено руками нашої мами, він записав своєму синові від попереднього шлюбу.

Одного разу навіть шлангом від пилососа вдарив його. Ми з братом його ненавидимо. Таке робити нормальний батько не може. А після цього він повертається через якийсь час, і, як ні в чому не бувало, вибачається. Мовляв, вибач, не знаю, що на мене найшло.

Таке ми не прощаємо. Йому це з рук не зійде. Ми (я і брат) дуже хочемо швидше з’їхати від нього, щоб взагалі на очі не попадався. Мама в курсі, але ніяк не реагує. Це нормально, так як він заслужив. І, так, іноді брат отримує заслужено.

Але сьогодні я затрималася ввечері у ванній. Тато сказав, щоб я через хвилину була в ліжку, злим тоном, з криком. Через хвилину я з включеним світлом сиділа на ліжку, розстеленому. Тато зайшов, вимкнув світло, почав говорити (обурюватися), а потім різко взяв мене за волосся і потягнув вгору (я була в лежачій позі). Потім ударив по обличчю. Ударив по ковдрі. Те що я відчула в той момент, словами не передати.

Я кілька років не піддавалася побиттю з боку тата. Він завжди говорив, що більше не підніме на мене руку. Потім, як завжди, образ “як ні в чому не бувало” і всі проблеми “вирішені”.

Я була настільки здивована його поведінкою, я тремтіла від страху, сльози лилися струмком. Мені реально з ним страшно жити. А найгірше те, що зранку він, як завжди, сказав вибач, вчора лишього натворив, ти просто не виводь мене з себе і все буде добре. Вибач? Як таке можна вибачити. Я чекаю того дня, коли я зможу поїхати з дому і забути батька, як страшний сон. В цьому випадку мені дуже жаль маму, адже вона любить нас, та нічого зробити не може…