Моя самостійність завжди вражала моїх батьків. А я натомість просто була їм вдячна за все те, що вони мені дали. Завжди хотіла бути дорослою, незалежною і мати змогу віддячити їм за їхній вклад в мене як особистість. Я поступила в престижни університет, обрала професію, яка була на той час високооплачувана, отримувала стипендію і звичайно підробляла з першого курсу. Підробляла тому що вирішила знімати з дівчатами квартиру і переїхати від батьків. Пояснювала я це все тим, що мені потрібно формувати звичку “покладатись на саму себе”.
Згодом я самореалізувалася в професійному плані і могла дозволити собі знімайти однокімнатну квартиру. Мої батьки навпаки підтримували мене лише у цьому. Вони розуміли моє прагнення бути самостійною і не заперечували. Проте в мене завжди залишався свій куточок у рідній домівці. В мене були мої ключі і у разі необхідності я могла прийти додому, так як я знімала квартиру, навчалася та працювала в рідному місті. Я могла привезти непотрібні мені сезонні речі чи навпаки прийти погрітися. Я могла завітати у будь-який зручний час не попереджуючи своїх рідних. Не важливо є вони вдома чи ні, моя присутність їх не бентежила ні коли вони вдома, ні за їх відсутності.
Незабаром я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Стосунки у нас розвивалися динамічно і ми почали разом жити. Мої батьки нормально відносилися до цього. Вони в мене сучасні і не живуть застарілим поглядом на світ. Ми з моїм хлопцем заробляли на себе, на квартиру, яку знімали вже разом, збирали гроші на весілля та на нове авто.
Ми мали авто, яке мій хлопець отримав від фірми. Але ми ж не могли бути прив’язані до службового авто. Ми назбирали гроші і купили омріяне авто і по факту вирішили зіграти весілля. Все було так як уві сні: гарна довга сукня зі шлейфом, ми зняли лавсторі та запросили крутезного фотографа. Дизайном нашого весілля займалася моя подруга, вона якраз займалася оформленням та підготовкою до весіль та інших святкувань.
Мої батьки раділи і я також була щаслива. Ми почали жити, як повноцінна сім’я. Думати про подальше майбутнє, а якщо конкретніше то про власне житло. Ми інтенсивно працювали обоє, коли отримали можливість здійснити наступну мрію про власну квартиру. Купили двохкімнатну квартиру, де почали наше повноцінне сімейне життя.
З батьками ми далі продовжували спілкуватися. Я могла до них як раніше навідуватись. Та одного разу, коли я прийшла до них додому і спробувала відчини двері, мені це не вдалося. Я подзвонила в двері і мені ніхто не відповів! Хм… досить дивна ситуація…
Коли я зателефонувала батькам, вони запитали мене чому я їх не попередила, адже вони поїхали на дачу… Я на те відповіла, що раніше не попереджувала їх про своє прибуття… що ж змінилоcя?
На що мама сказала: “Доню ти вже доросла дівчинка і маєш свою сім’ю! А ми з батьком хочемо теж жити безтурботно і мати власну “територію”…”
А я значить заважаю їм! – подумала я і розповіла чоловіку… Чоловік надиво підтримав моїх батьків і сказав… ну невже ти не хочеш щоб вони жили спокійно і в своє задоволення! Ми ж не все розказуємо і показуємо своїм батькам! Ось і вони хочуть ще зловити той момент і побути самі… так як раніше їм завжали діти! Не буть настільки замозакохана! Дай їм свободи!
Я дослухалась порад чоловіка, адже певне він був правий більшу частину життя вони опікувались дітьми, а зараз хочуть пожити для себе!
Для тіста : * борошно (1100 г) * львівські дріжджі пресовані (80 г) * цукор…
А ти стоїш, ти так стоїш далеко І дні несуть у вирій журавлі, Вже рік…
Після розлучення у мене був важкий період і постійне відчуття страху залишитись без чоловічої уваги.…
Країна-агресорка Російська Федерація намагається приєднати тимчасово окуповані території України. Наразі загарбники проводять активну підготовка до…
Звільнення Херсона стане кінцем диктаторського режиму президента Росії Володимира Путіна. Після програшу йому не вдасться…
Коли я вчилася в школі, моя вчителька з мови вважала, що я маю лінгвістичні здібності,…