Я не бажана дитина, з важким дитинством.

Коли моя бабуся Ганя дізналась про майбутню дитину дочки — моєї мами, без чоловіка, то була дуже люта. Вона зробила мамине життя нестерпним, а та все мовчала й терпіла.

В день моїх уродин баба зачинила маму в хаті й з ключем пішла. Волею долі по дорозі зустріла сестру, колишню фельдшерку, яка відібрала ключ і побігла допомагати мамі. Так появилась я, яку мама виховувала у великій любові. А бабці аж перейшло — постійно навчала мене вмінням на городі і в полі. І хоч я їй добре помагала, при найменшій невдалій спробі вона називала мене такими словами, як їй тільки хотілося. В дитинстві я не знала, що вони означають, але добре відчувала злість.Я не розуміла причину такого ставлення, що я такого зробила, за що мене можна не любити?

Її чоловіка не стало  рано, маму вона виховувала сама, то мала б пам’ятати, як важко самій тягнути дитину. Мені так не вистачало чоловічої турботи. Ні діда, ні тата, ні брата я не мала.

Читайте також: Моя сестра вигнала матір з дому, бо привела коханця.

З часом мама вийшла заміж і маю  двох діток, але її чоловік жив недовго, на жаль. Тих дітей бабця любила набагато більше, аніж мене, постійно була ласкава та уважна до них. Я їм заздрила.

Бабусі вже давно нема на цьому світі і я вже давно не дитина, але інколи згадую дитинство, в якому я якась відкинута, не така, як усі. А слова її досі стають у горлі й повертають ті почуття.

Якось я з мамою була в магазині, зайшла знайома жінка й набрала повну торбу фруктів і різних смаколиків. Казала, що то дочці, яка скоро стане мамою і їй потрібні вітаміни, хоча ціле село знало, що у тої дочки Віри не було чоловіка. Та щирість і любов до дитини так розчулили мою маму, що вона довго ще згадувала свою молодість й ті прокльони, які довелось пережити.

Я люблю маму й вдячна їй за те, що виховала мене й пережила те все заради мене, вона ніколи не ставилась до мене погано. Це ж і є та щирість до власної дитини, безмежна материнська любов.