Я ніколи не думала про розлучення, але зараз я готова на все, щоб нарешті позбутися від його матусі. Мені надоїло жити під її командуванням. Я не розумію, чому маю це терпіти.

Я з чоловіком одружені вже 8 років. За цей час я навчилася не реагувати на постійні докори свекрухи. Та є моменти, які не дають мені спокою. Зараз мені 30. Я доросла жінка. Однак свекруха постійно пхається у моє життя: контролює покупки, вчить як має бути і не дає мені спілкуватися з моєю ріднею. А почути у свою сторону я можу різні слова: починаючи з того, що я марнотратка, закінчуючи тим, що й діти у мене недолугі.

Ми увесь цей час жили окремо. Та це не заважала свекрусі мене діставати. Лише останні пів року я маю трохи спокою. Та все ж вона продовжувала цікавитися, який у нас бюджет і чому її синочок працює більше. Хоча чоловік добровільно займається додатковою роботою, щоб мати трохи більше грошей. Його ніхто не змушує це робити. Якщо потрібно, то я і заощадити вмію і економніше розпоряджатися грішми.

Днями свекруха приходила в гості. Ми збиралися купити дітям новий одяг, виділили на це кошти. Однак Горпина Андріївна заявила: «Купіть мені нову праску на день народження». Я відповіла, що наш бюджет вже розпланований. Гроші потрібні зараз для дітей.

Натомість вона відповіла: «Я знаю, що ти маєш гроші. Давай діставай їх». Прямолінійність свекрухи мене ввела в ступор. Та я зі спокійним виразом обличчя сказала: «Не потрібно контролювати чужі гроші».

«Я все ж твоя свекруха», — продовжувала Горпина Андріївна. Та я відповіла, що поважаю її, однак більше вона не буде командувати нами і розпоряджатися нашими грішми. Навіть коли ми меблі обирали, то через свекруху довелося купувати найдешевші.

Читайте також Як я помилялася, коли думала, що мій обранець кохає мене. Дізнавшись, що я чекаю дитину, він пішов від мене. Ні він, ні його родичі не захотіли бачити мою донечку.

Хоча я не мільйонерка, але мені також хочеться якогось комфорту і кращого життя. Та увесь час доводилося слухати свекруху. То вона переконувала мене, що я нічого не встигаю робити по дому, хоча повинна. То нишпорила у наших шафах і робила зауваження, що речі поскладані неправильно. То псувала мені настрій телефонними розмовами з самого ранку перед робочим днем.

А зараз замість нового одягу для дітей ми маємо придбати Горпині Андріївні праску і не будь-яку, а найкращу. Мій терпець увірвався.

Я ніколи не думала про розлучення, але зараз я готова на все, щоб нарешті позбутися від його матусі. Мені надоїло жити під її командуванням. Я не розумію, чому маю це терпіти.

Чоловік, почувши про розлучення, пообіцяв, що більше не буде слухати матір. Та мені в це мало віриться. Праску вона все ж отримала і звичайно, найдорожчу. Натомість діти будуть ходити в дешевому одязі.

Можливо, розлучення — це єдиний вихід?