fbpx

Як я помилялася, коли думала, що мій обранець кохає мене. Дізнавшись, що я чекаю дитину, він пішов від мене. Ні він, ні його родичі не захотіли бачити мою донечку.

Як я помилялася, коли думала, що мій обранець кохає мене. Дізнавшись, що я чекаю дитину, він пішов від мене. Ні він, ні його родичі не захотіли бачити мою донечку.

Та у мене не було жодних претензій. Кожен обрав свою дорогу

У цей нелегкий період від матері я також не дочекалася підтримки. Вона сказала, що прийме мене лише без дитини.

Вона також виховувала мене самостійно, тому знала, що це не легко. Я не виню матір за її слова, але зі своєю донькою я ніколи так не вчиню. Я буду завжди поруч з нею і завжди підтримуватиму. Ніколи не буду жалітися на відсутність чоловіка вдома або матеріальну скруту.

Саме в цей час я закінчила інститут. Одразу ж вдалося знайти роботу. Поселилася в гуртожитку в малосімейці. Із зарплати купили необхідні меблі і побутові речі. Ні про які соки чи фрукти для вагітної і мови не йшло. Раділа, коли на молоко з хлібом вистачало. Життя не було схоже на казку, я втомлювалася, недосипала, плакала…

Читайте також  Останні місяці невістка була то в лікарні, то вдома. На роботу вона більше не ходила. Пізніше нам стало відомо, що у дівчини проблеми зі згортанням крові.

Та я не бажала отримувати жалісні погляди, тому коли до мене приходили в гості його друзі, то посмішка ніколи не сходила з обличчя. Від мене не можна було почути жодного поганого слова про колишнього. Я говорила тільки хороше і не тримала образи. Усі свої сили та енергію я витрачала на те, щоб виносити здорову дитинку. Моїм життєвим кредо стала фраза: «Тобі ніхто нічого не винен». Це абсолютна правда, як би жорстоко вона не звучала. Та й правда, адже я сама відповідальна за своє життя і за життя донечки. Ніхто не зобов’язаний мене рятувати чи якось допомагати.

У грудні я стала мамою. Новий рік я святкувала вже не сама. Студенти, з якими я познайомилася, збиралися разом, співали пісні і грали на гітарі. Вони міняли пелюшки малечі і навіть допомагали з пранням. Варюша чемно їла і спала, а між цим щиро сміялася. Знайомі казали, що у нас весела і приємна атмосфера вдома. Раптом із хлопців-студентів почав частіше за інших навідуватися в гості. Додому він також йшов останній. Сашко був добрим і вродливим. Між нами було 4 роки різниці, він — молодший. Я раділа від проведеного часу разом, але близько в своє серце його не підпускала. Його матір захотіла зі мною зустрітися. Вона одразу ж почала мене кликати донечкою…

Ми одружилися. Зараз живемо разом в іншому гуртожитку. Ремонт в кімнаті чоловік зробив самостійно. Для нього я — ідеальна дружина. У нашому житті з’явилася моя матір. Ми помирилися і тепер вона душі не чаїть у внучці. Вихідні ми проводимо в сусідньому місті разом із батьками Сашка. Бабуся увесь час проводить з Варюшею.

Я розумію, що цього щастя могло б не бути, якби я намагалася втримати біля себе чоловіка, який мене не кохав. Все, що у мене було б, це розсерджена свекруха, байдужий чоловік і сльози в подушку.

Я отримала від Бога набагато більше, ніж благала.

facebook