Я радію, що за період літніх канікул зможу хоча б трохи грошей підзбирати для того, аби забезпечити синів, а про свій зовнішній вигляд я вже давно забула.

Я знайома зі своїм чоловіком ще з часів шкільної парти, тому я була переконана, що знаю його від і до. Ми разом виховували  двох діток, досягали успіху.
Досі я не можу повірити у те, що взагалі, як виявилося не знала його. Тепер, він чужий. Річ у тім, що раніше ми не вірили у те, що гроші якось нас змінять. Ми щиро хотіли все життя прожити разом і дарувати один одному щастя та кохання. Коли він нарешті збудував свою кар’єру, отримував гарні гонорари та зарплату — зовсім забув про свої колишні цінності.
Так, він сплачує аліменти, часом навіть дарує щось для малих, але якщо тисяча гривень у місяць на двох діток для нього це норма, то про що ще можна говорити?
У шлюбі він навчив мене бути вірною сім’ї, тому і подруг я немала, зараз з цим важко, бо розповісти свою історію нікому. Хто мене підтримає?

Читайте також:Мамо, працювати на дачі зараз не модно!

Він постійно говорив, що забезпечить мене і дітей, тому я спокійно виховувала наших синів, а він пропадав на роботі.
Моя сестра каже, що кожна жінка просто вимушена бути міцною і сама себе психологічно захищати. Та хіба це моя історія? Я майже все життя, усю молодість віддала йому, а зараз що?
Чоловік зрадив, а рідна сестра взагалі не розуміє моїх сліз, каже:
— На що ти розраховувала, коли покинула навчання? Дійсно вірила, що твій Ігор тобі все подарує? Хоча б за собою краще доглядала!
Ось такі прикрі та різкі речі чую від людини, яка мала б навпаки мене підтримати! Ще й чутки пішли про те, що я стала божевільною і постійно пиячу.

Та яке пиячу? Я щоночі плачу, сумую і не знаю, як жити далі. Грошей не вистачає на елементарні речі, сини сваряться за кращий одяг, не хочуть
ходити до школи, бо про них там пліткують.
Дітям потрібно постійно купувати шкільне приладдя, підручники, вони хочуть активно спортом займатися, а у мене нема грошей навіть для того, аби придбати для них боксерські рукавички.
Я радію, що за період літніх канікул зможу хоча б трохи грошей підзбирати для того, аби забезпечити синів, а про свій зовнішній вигляд я вже давно забула.
Мої намагання помиритися з колишнім чоловіком закінчувалися ще більшими сварками. Він вже не боявся говорити про те, що розлюбив мене, що раніше теж не надто сильно любив, але покинути не наважився, бо нікого кращого не знав, а зараз все змінилося і він вартий лише найкращого. Його очі горіли байдужістю та ненавистю водночас. Це насправді страшно.

Коли заходила мова про дітей, то він відповідав твердо:
— Ти сама їх захотіла! Я казав, що одного вистачить! Любі жінки, я щиро бажаю вам ніколи не чути таких слів та не переживати подібних ситуацій, адже це страшний біль, що не вщухає.