Я вдячна своїй свекрусі.

Все життя я прожила в селі. Після закінчення школи я поїхала в місто і вступила до інституту. На першому курсі, ми з подругами пішли в кафе, відзначати день народження однієї з них. Там була компанія хлопців, вони були старші за нас, але ми з ними познайомились. Серед них був і Володя. Високий, симпатичний хлопець мені відразу сподобався, він був старшим за мене на десять років.

Ми почали з ним зустрічатись і вже коли я навчалась на другому курсі, ми одружились. Ми кохали один одного і мені було все одно, які у нього родичі, хто вони, де живуть, як будуть ставитися до мене. Для мене були важливі тільки ми з ним і наші відносини.

Він жив у приватному секторі на околиці міста, разом з батьками. Потім на тій же ділянці побудував окремий будинок, в якому ми й оселилися. Все було добре, окрім одного. Двір у нас майже спільний з його батьками, в хвіртку ходили одну, наша виходила в провулок і завжди була замкнена. Свекрусі це не зовсім подобалось.

Читайте також Так ми прожили багато років: я на роботі, а Ірина вдома в домашніх клопотах і турботі про нашу донечку.

Коли у нас з’явилися діти, а це сталося менш ніж через рік після заміжжя, свекруха кинулася мені допомагати з таким запалом, що мені відразу стало якось не по собі. Так, вона мати чоловіка, ніби як родичка. Але до такого втручання в своє життя і особистий простір я була не готова. Сказати їй тактовно, щоб не приходила зайвий раз, теж не могла. Так і терпіла. Вона бігала до нас по сто разів на день, давала нескінченні поради по догляду за дитиною, причому робила це так авторитетно і безкомпромісно, ​​що я нічим не могла заперечити. А якщо і заперечувала, то це було якось невпевнено, правота залишалася на її боці, вона ж старша, досвідченіша, краще знає і все вміє. Мені було дуже складно, я постійно вислуховувала докори у свій бік. Коли скаржилась чоловіку то він намагався не втручатись в наші стосунки.

Через два роки в нас з’явилася друга дитина. Я весь час була вдома і мелькання свекрухи мене діставало все більше і більше. Я не могла себе спокійно почувати і мріяла про те, щоб по швидше вже вийти на роботу.

Минув час, підросли двоє дітей, я вийшла на роботу, і тут свекруха стала мене дуже виручати. Вона водила і забирала дітей в садочок, залишалася з ними вдома коли хворіли, готувала вечерю і багато іншого. Всю себе вона присвячувала нам, у неї не було інших турбот і інтересів. Я зрозуміла, що для неї це сенс життя і здалася, поборола свій важкий характер заради неї, заради чоловіка, який її любить, заради дітей, які постійно оточені її турботою. І я сама полюбила свекруху, за її доброту і терпіння.