Я одружений вже більше п’ятнадцяти років. Ми з Іриною живемо в своєму великому красивому будинку. Моя дружина ніколи не працювала, але вдома у неї завжди було багато роботи. Прибирання нашого дому, виховання дитини, уроки після школи, робота на садовій ділянці на задньому дворику – все це вимагало чимало сил. Мені дуже часто було шкода дружину, але допомагати їй у мене просто не було часу. Замість того, щоб проводити більше часу поруч з нею, сам поставив себе в таке становище, що просто не міг знайти зайвої хвилини, щоб присвятити її коханій дружині.
Так ми прожили багато років: я на роботі, а Ірина вдома в домашніх клопотах і турботі про нашу донечку. Я не виправдовуюсь, але я багато працював заради них. Завдяки цьому, Інна і наша дочка Аліна, ні від кого не залежали. Але чи були вони від цього щасливі, про це я не замислювався. Я вважав, що мій основний обов’язок їх забезпечувати.
Одного разу наша вже доросла донька поїхала до друзів на вечірку. Вдома мала бути дружина, я повернувся раніше, щоб побути з нею удвох, але виявив, що Ірини вдома немає. Повернувшись з роботи, я виявив будинок порожнім. На кухні, на столі, стояла недопита, ще тепла чашка кави. На тумбочці лежав смартфон дружини.
Я вирішив, що Ірина вийшла прогулятися або пішла в магазин, тому я зі спокійною душею розігрів собі вечерю. Почав хвилюватися, коли минуло вже більше двох годин, але Ірина не поверталася. Її телефон був вдома, я не знав, що мені робити і де її шукати. Я не на жарт занепокоївся. Завів машину, проїхався вулицями поблизу будинку, запитав всіх знайомих і сусідів, але ніхто її не бачив. Повернувся додому, в надії що ми розминулися і вона вже вдома, але Ірини там не було…
Я був в розпачі, почалися дві доби довгого очікування можливості, подати заяву про зникнення людини. Всю ніч не спав, думав, що могло трапитися. Після безсонної ночі, вранці я повідомив своїй помічниці по телефону, що на роботу вийти не зможу. І тут мені прийшла в голову думка – перевірити рахунок на моїй банківській картці, якою користувалася дружина. Роздруківка витрат показала, що Ірина в той день придбала квиток на літак до Анапи. Вона все-таки залишила мені маленьку зачіпку. Знаючи її, впевнений, що зробила вона це спеціально …
Я все зрозумів, в моїй голові нарешті склався пазл. Ірина вже більше року просила мене поїхати з нею на відпочинок, а я завжди відмовляв їй через брак часу. В той же день я замовив квиток на літак і вже зранку я знайшов свою дружину на березі моря. Вона сиділа на камені, в легкій літній сукні, вдивляючись у нескінченну синь моря. Я з полегшенням видихнув і підійшов до Ірини. В сонячних променях вона здавалася ще прекраснішою.
– Іринко, рідна моя, поїхали додому. Ти ж все це несерйозно? Гру закінчено сподіваюся? – важко зітхнув я.
Дружина не відводячи погляду від лагідних хвиль, спокійно мені сказала:
– Ні, любий. Або ти проведеш тут зі мною тиждень. Або можеш їхати назад один …
Охоплений важкими думками, я спробував їй заперечити, але вже через хвилину, мене охопило невимовне відчуття спокою, гармонії і любові до цієї незвичайної жінки. Я зрозумів, як мені пощастило…