Як добре, коли є для кого старатися і вся праця не даремна.

З понеділка по п’ятницю – мої робочі дні. Готувати часу немає, тому я стараюся на вихідних наготувати на весь тиждень. Маю сім’ю, тому треба турбуватися, щоб вони були ситими.

До того ж, з собою також беру обід в лоточку. Тож готую їсти у величезних маминих каструлях. У суботу прокинулася і пішла на кухню. Вийшло їжі як зазвичай. Завжди вистачало до вівторка.

В понеділок їду з роботи, страшенно втомилася, злегка болить голова. Приходжу до холодильника вдома, а він порожній. На вечерю вже їжі не було, а на завтрашній сніданок тим більше.

Як же не хотілося знову ставати і готувати щось. Я мало не розплакалася перед холодильником. Пройшлася по всіх кімнатах, порозпитувала у дітей, чи вони їли і що саме. Не могла повірити, що школярі з’їли стільки їжі.

Читайте також Тому я відмовила тітці

Старша донька не стала придумувати відговорки і сказала як є. В школі відмінили останній урок, а після нього вона з деякими однокласницями іде на гурток. Ми живемо найближче до школи, тож всі подруги зайшли до нас і дочка вважала за правильне пригостити і їх обідом.

Спочатку я обурилася і вже була відкрила рот, аби сваритися, але потім усвідомила, що на її місці зробила б те ж саме. Діти їли ще перед третім уроком. Це було об 11 годині, а до 15.00 вже, напевно, були страшенно голодні. І краще поїсти домашньої їжі, ніж перебиватися снеками з магазину.

Аня додала, що всі подруги були в захваті від моєї їжі. Сказали, що нічого смачнішого в житті не їли. А це не може не лестити мені. Уявляю, з яким задоволенням вони їли мої фірмові котлетки.

Ще бувши дитиною, навчилася готувати їх за маминим рецептом. Фарш робила власноруч, цибульку додавала з власної теплиці. А ще замість хліба клала солодку булочку або пасочку (в період Пасхальних свят).

Все наше село знало, що у моєї мами найсмачніші котлетки. Як смачно вони пахнули при готуванні. На свята їх з’їдали в першу чергу.

Я замолоду була надто вибаглива до їжі, але цю фірмову страву чекала, ніби манни з неба. Тож не раз сама приводила подруг з своєї вулиці скуштувати, як чудово готує моя мама. А тепер моя Анничка робить так само. Це навіть приємно.

З усмішкою на обличчі згадую, як мама дивувалася, що така маленька дівчинка може з’їсти таку велику миску котлет. До речі, страва ця дуже ситна. Доросла людина не змогла б з’їсти і половини цього. Та я вперто мовчала і не зізнавалася, що нагодувала пів вулиці ними.

Тепер ця ситуація повернулася мені бумерангом. І на моєму обличчі з’явилася мила посмішка. Можливо, донька теж хотіла похвалитися, як смачно готує її мама.

А от готувати все одно довелося. Голодними залишитися не було в планах. Тож я вирішила цю проблему хитрощами: запросила дітей на кухню і попросила допомогти мені з приготуванням їжі.

Нам вдалося зробити смачну вечерю і заодно навчити донечок фірмовому рецепту котлеток. Всі були щасливі. А чоловік не міг натішитися, які господиньки живуть з ним в одному домі.

Як добре, коли є для кого старатися і вся праця не даремна.