Якщо щось трапиться між нами мені куди йти? На вулицю? Або син виросте, одружується, а я буду вже і зі свекрухою, і з невісткою одну кухню ділити?

Римма дама заміжня, ось уже 9 років, як заміжня. І чоловіка свого любить, і син 8 років є. І з роботою все добре: отримують Римма і її чоловік Сергій за нинішніми мірками дуже навіть добре. Жити б, та радіти. Але не виходить особливо.
– Тобі не догодиш, – з легкою заздрістю дорікають Римму приятельки, – ну да, тобі самій в дитинстві не сильно пощастило, але заміж ти вийшла добре, вважай, вони – твоя сім’я. Мама твого Сергія тепер на пенсії, за сином є нагляд, що не конфліктуєте ви. Краще плануй вже другого, чи не затягуй, раз є матеріальна можливість і є куди.
Матеріальна можливість є. І дві машини. І в відпустки літають влітку, а іноді і серед зими, і одягаються непогано, і харчуються ситно і різноманітно. А ось з тим, що їй є, куди мати другу дитину Римма посперечалася б, та не всі розуміють.

Читайте також Я абсолютно не знаю, як допомогти своєму татові, який не зміг впоратися з відходом у той світ своєї дружини, моєї матері.

-Ну не можу я так більше, – зізнається вона своєї рідної тітки, єдиному близькій людині, який залишився у неї з кровної рідні, – там все не моє. Лариса Семенівна вона дуже хороша. Але не хочу я ні зайвих очей, ні зайвих вух. Та й так розсудити: життя складна штука, сьогодні зможемо, а завтра я куди?

Римма вже залишилася фактично на вулиці, коли рідна мама в 18 років практично сама себе загнала, прихистила Римму тітка. В однокімнатній, де ріс ще й рідний син – двоюрідний брат Римми.
Дівчина закінчила інститут і майже відразу вийшла заміж за Сергія. Ні, не з розрахунку, вони довго зустрічалися. І перший час Римма була задоволена життям з мамою Сергія: трійка, у них окрема шикарна кімната, потім Лариса Семенівна перебралася до просторої вітальню, поступившись свою маленьку спальню  онукові.
– Гроші в ремонт вкладаємо, – перераховує Римма, – подорожуємо, відкладаємо. А навіщо? На початковий внесок за свою двушку у нас і так вже є. А якщо ужаться трохи, скоротити витрати, причому безболісно цілком, то і ще половину вартості накопичити подужаємо.
А решта в кредит, який і погасимо за лічені роки. Машину, знову ж таки, одну можна спокійно продати. І у відпустку їздити влітку тільки. Тільки Римма вважає марно: Сергій нічого міняти в житті не хоче. У перші роки шлюбу він був проти знімання житла з маленькою дитиною і однією зарплатою, все боявся, що не витягне один. А тепер і дохід виріс, і син. Тільки чоловік Римми все одно проти.
– Що тебе не влаштовує? – каже Сергій дружині, – Ні слова мама, поганого не сказала нам. Чим нам погано живеться? Купуємо, що хочемо, світ подивилися. З кредитом так не розженешся. Та й навіщо іпотека? Я один-єдиний син. Все і так моє. Буде. Потім.
– Твоє, – заперечує жінка, – але не моє. Якщо щось трапиться між нами мені куди йти? На вулицю? Або син виросте, одружується, а я буду вже і зі свекрухою, і з невісткою одну кухню ділити? Так, у нас з твоєю мамою хороші відносини. І вона навіть перед тобою за мене завжди заступається.
Але я не хочу, розумієш, не хочу, щоб їй доводилося заступатися. Я хочу жити так, щоб вона не чула наших сварок, наших розмов. Я весь час живу з оглядкою і я втомилася. Нехай економити доведеться, але це буде вже щось моє. Я буду відчувати себе впевненіше.
Ти другого народити агітуєш? А я боюсь.
– Ну, – морщиться чоловік, а потім обіймає Римму, намагаючись перевести розмову на жартівливі рейки, – знайшла відмовки. Нікуди я від тебе не подінуся. Чи не залишишся ти на вулиці. Але і маму ми як залишимо? Вона ж збожеволіє, якщо ми підемо. А ти могла б просто сваритися зі мною тихіше. А то грім і блискавка кожен раз.
– А я не хочу аналізувати, як я сварюся, – не витримує Римма, – не хочу озиратися чи достатньо я тихо висловлюю тобі претензії. Я не хочу думати, чи чує мене в цей момент хтось. А квартиру можна взяти поблизу, я до цього району звикла вже. Але свою. Або… Нікуди не будемо йти, нічого не купуватимемо. Раз і так все є. Тільки частку оформляйте. Як яку? На мене і на нашого сина. І далі сидимо на попі рівно.

– Як я мамі таке запропоную, – ображається Сергій, – це ж її житло. Вона ж господиня. Як я скажу їй таке?
– Ось саме, – торжествує Римма, – вона господиня, а мені так жити незатишно.