Я абсолютно не знаю, як допомогти своєму татові, який не зміг впоратися з відходом у той світ своєї дружини, моєї матері. Йому шістдесят п’ять років. Ситуація починає бути нестерпною і все заходить дедалі глибше.
Я розумію свого батька, знаю, що для нього це зовсім не проста ситуація. Мені також важко, адже це була моя мати, а для моїх дітей бабуся. Ми всі сприймаємо це дуже важко, але ми повинні функціонувати і жити далі, тому боремось із цим. Але мій батько геть здається, він сильно змінився і дуже прив’язаний до мене та онуків. Спочатку ми були дуже розуміючими і намагалися всіляко допомогти йому, часто провідували його, запрошували до себе, але зараз, майже через рік, я думаю, що тато повинен якось видужати.
Читайте такожЗараз я чекаю третю дитину, ми зі свекрухою спілкуємося кожен божий день, я називаю її мамою.
Але він все більше поглинається у своє горе. Мені доводиться телефонувати йому щодня, інакше він телефонує мені сам і звинувачує в тому, що я про нього забула. Він не може зрозуміти, що коли я на роботі, не завжди можу спілкуватись по телефону. Те саме він робить з дітьми, тобто з онуками. Він телефонує їм кілька разів на тиждень, і просить щоб вони прийшли до нього. Вони завжди ідуть, їм подобається, він їхній дідусь, але я бачу по них, як це починає їх психічно напружувати.
Їм 13 і 16 років, за логікою у них є свої інтереси та друзі, але принаймні двічі, іноді більше разів на тиждень вони йдуть прямо зі школи до свого діда і перебувають з ним до вечора. Я також намагаюся якомога частіше ходити до нього, батько з нами на вихідних.
Я доглядаю за його домашнім господарством, прибираю, мию, купую, готую для нього. А він мені цю роботу додає. Наприклад: Я тільки перебрала постіль на його ліжку, приходжу наступного дня, все ліжко заляпане їжею, яку він вирішив їсти не за столом а в ліжку.
Він кидає рушники у ванній на підлогу, залишає брудний одяг на підлозі там, де його зняв. Їжа, яку я приношу йому протягом тижня, часто залишається навіть не руханою, і, звичайно, зіпсованою.
Мені це страшенно набридло, і я не знаю, як з цим боротися. Він мій тато, я його люблю, знаю, що він непростий. Але останнім часом здається, що енергетичний вампір висмоктує мене. Навіть мій чоловік помітив моє виснаження, він також почав розуміти, що ті вихідні у компанії мого тата, який просто сидить, виглядає сумно, іноді плаче, для нього занадто.
Він закликає мене нормалізувати наше сімейне життя, підштовхнути тата в тому сенсі, що він повинен зрозуміти, що життя
продовжується. Не можна ось так просто скласти руки і все.
Я знаю, що мій чоловік правий, і я сама почуваюся так само. Я просто не знаю, як це все вирішити, щоб не засмутити тата, щоб він через мене, не дай Бог не занурився у ще більшу депресію.