– Яночко, я все поясню, – повторював говорити Вітька. Дівчина не хотіла нічого слухати, вона розвернулася і тут же пішла до дверей.

– Яно, забіжи до мене на днях, поговоримо про своє, жіноче, а то так сумно стало. Сусідка наша, як заміж вискочила, в місто подалася, то й сумно відразу стало, а то, пам’ятаєш, колись, які концерти біля її дому були. Хлопці табунами бігали, а зараз скукота одна. То що, заскочиш?

– Та чого б і ні. Зайду. Давай завтра. Я з роботи на обід до тебе на чай прийду.

Яна працювала в місцевому магазині. В той день вже збиралась на обід закриватись, а тут, як на зло, машина з товаром приїхала, треба було все перевірити, прискладати, словом, затрималася, а там дивись, і обід закінчився. Сільські бабусі одна за одною почали приходили, хто ще за хлібом, а в когось мило закінчилось.

Ірина з’явилась біля прилавка, непомітно. Яна в той час задумливо розкладала на полиці товари для дому.

– А ти знаєш, Яночко, я б на твоєму місці обережнішою з сусідкою твоєю була.

– Якою сусідкою? Галиною?

– А ти ніби не здогадуєшся. Жіноче серце завжди все відчуває, тому думай, а то піде від тебе твій Вітька. Як не крути, а Галька то дівка хитра, та й молодша за тебе. Я не раз бачила, як він в неї молотком по лавці стукає, ну а те, що в хаті робиться, одному Богу відомо.

Читайте також  Вдома я зрозуміла, що то зі мною трапилось кохання. Справжнє кохання з першого погляду.

– Так, що тобі давати? Кажи? А то я сьогодні без обіду працюю, хочу раніше додому прийти.

– Ой, вибач! Мені пасту томатну, і ось цю булочку. Ну я піду, а ти подумай, над моїми словами, подумай. Вітька твій, ще той гуляка був, та й діток у вас немає. Ну ти розумієш?

– Розумую, розумію! Мій Вітька може й був гуляка, але тепер у нього є я. Тому мені немає за що хвилюватися.

Так впевнено сказала, а коли Ірина вийшла за поріг, розревілася як дитина.

– А й справді, жіноче серце відчуває…

Ближче вечора Яна закрила магазин, і прихопивши з собою декілька свіженьких булочок, попрямувала до сусідки, хоча настрою на посиденьки у неї не було, але вона ж пообіцяла.

Двері в хату були відчинені. Яна зайшла на кухню, де зазвичай поралася господиня, але Галини там не було. З сусідньої кімнати доносились звуки. Підійшовши ближче, Яна почула голос свого Вітіка. Прочинивши двері, побачила картину…

– Яночко, я все поясню, – повторював говорити Вітька.

Дівчина не хотіла нічого слухати, вона розвернулася і тут же пішла до дверей. Біля хати на лавці вона залишила три м’якенькі булочки.