Їхня сім’я ідеальна, але Галина нещасна .

Галина уже 7 років, як заміжня. Щиро кохає свого чоловіка, мають 7-річного сина, фінансово добре забезпечені. Їхня сім’я мала б бути ідеальною, але чомусь мало в ній щастя.
– Я не знаю, Галь, але тобі ще попробуй угоди, – з легкою заздрістю говорять Галіподруги, – ну да, тобі в дитинстві було не легко, але тепер чого нити? Маєш усе — гроші,чоловіка, дітей, що ще треба? Стільки часу він тобі не зраджує, свекруха хороша навіть трапилась! За дитиною дивиться, добре до тебе ставиться, що тобі треба?

Заводь  другу дитину, поки є гроші і є чим годувати її. Де жити і чим годувати у Галі є. Навіть мають машини дві і відпустки їхні непрості, літають собі у літо посеред зими. Мають гарний одяг, добре і дорого їдять. Але плануватии дитину другу вона не спішить абсолютно і через це її мало хто розуміє.

– Ну не можу я так більше жити, чесне слово, – зізналася якось Галина своїй рідній тітці, єдиній близькій людині, яка залишився у неї з її рідні, – там все не моє, воно все чуже.
Усі добрі. Свекруха теж. Але я не хочу зайвих очей і вух. Життя швидке і неочікуване. Сьогодні добре, а завтра — ти вже без нічого. І куди я піду з двома дітьми сама?
Як у кого, але в Галини життя точно було не солодке. Мама її вигнала й почала вести своє розпусне життя, 18-річна дівчина жила в тітки, однокімнатній квартирі з двоюрідним братиком. Галя закінчила виш і вийшла заміж. Але вона не планувала нічого на його родину, вони довго зустрічались і кохали один одного. Їй було добре жити навіть із свекрухою. У трикімнатній квартирі всім вистачало місця.

– Гроші всі в ремонт вкладаємо, подорожуємо, відкладаємо. А навіщо? На початковий внесок за свою двокімнатну квартиру у нас і так вже є. А якщо економити трішки, скоротити витрати, причому безболісно цілком, то і ще половину вартості своєї квартири зібрати зможемо. А решта в кредит, який і погасимо за лічені роки. Машину, знову ж таки, одну можна спокійно продати. І у відпустку їздити влітку тільки, так щоб один раз на рік.
Але її чоловік міняти нічого не хоче. Він ще в перші роки шлюбу був проти того, щоб орендувати своє житло. І зараз не хоче ні купляти, ні орендувати. Хоча тепер і зарплатня виросла і син. Він вважає, що у них все є.

Читайте також З своїм темпом життя ми забуваємо про батьків , які нас чекають. Постійно кажемо собі, що зробимо це ну трошки пізніше.

– Що тебе не влаштовує? – каже Василь дружині, – Мама добра, жодного разу кривого не сказала. Що не так? У нас все є, на все вистачає, світ дивимось. З кредитом такого не буде. Я один син, все і так нам лишиться.
– Твоє, але не моє. Якщо щось трапиться між нами, мені куди йти? На вулицю? Або син виросте, одружується, а я буду вже і зі свекрухою, і з невісткою одну кухню ділити? Так, у нас з твоєю мамою хороші відносини. І вона навіть перед тобою за мене завжди заступається. Але я хочу жити так, щоб вона цього не бачила й не чула.

Розумієш, хочу трохи волі. Постійно оглядаюсь, коли щось роблю. Нехай буде щось моє. Мені буде спокійніше. Я тому й другої дитини боюся.
– Ну, – трохи морщиться чоловік, а потім обіймає Галю, намагаючись перевести розмову на жартівливі рейки, – знайшла відмовки. Нікуди я від тебе не подінуся. Не залишишся ти у нас на вулиці, не хвилюйся, придумала таке мені, облиш дурниці. А як маму лишити? Їй же буде сумно. Можеш трохи тихіше сваритись зі мною, а то кожного разу вибухаєш.
– А я не хочу аналізувати, як я сварюся, не хочу озиратися, чи достатньо я тихо висловлюю тобі претензії. Я не хочу думати, чи чує мене в цей момент хтось. Квартиру можна купити поряд, я вже звикла. Але щоб моя була. Якщо ні, то в мене є інша пропозиція. Оформляйте частину квартири на мене і я залишаюсь тут спокійно. На мене і сина.

– Ну що ти таке кажеш, і як я мамі таке запропоную, це ж її житло. Вона ж господиня.
– Ось так завжди й виходить, – сумно погоджується дружина, – вона тут єдина господиня, а мені так жити незатишно.
– То чого сваритеся? Купіть квартиру і здавайте в оренду, так буде легше платити кредит.
А живіть собі там разом. І тобі добре і йому. — радить тітка. Але Галя хоче не так. Мріє жити окремо, бути господинею. Хай трохи економніше, але в своєму гніздечку. Не треба буде оглядатись і постійно напружуватись. І щоб ніколи не чути фрази «але ж мама тут господиня», бо господиня там — вона.