Замість того, аби засмутитися, бабуся аж просяяла, стала на коліна і дякувала Богові за те, що зробив їй такий подарунок на старість років.

У телеграмі, яка прийшла бабусі від дідуся, слів було небагато: «Я йду від тебе до Галі, не повернуся». Замість того, аби засмутитися, бабуся аж просяяла, стала на коліна і дякувала Богові за те, що зробив їй такий подарунок на старість років.

Марічка пам’ятала бабусю завжди доброзичливою, щирою та з усмішкою на обличчі. Дідуся майже не було в її спогадах з дитинства, тільки якісь уривки — неприємний запах, різкий тон голосу, заборони на кожному кроці. Бабуся теж не пригадувала нічого хорошого з їхнього життя і не бажала такого подружнього «щастя» нікому.

У дідуся була тяжка робота. Він працював на залізниці і кожен день мусив обходити кілометри колій, уважно вивчати їх, щоб у разі якихось пошкоджень виявити їх. Робили це з напарником незалежно від пори року і погоди, здоров’я від такого здавало помітно, тому на роботі їм регулярно давали направлення до санаторіїв, від яких дідусь раз по раз відмовлявся. Але коли здоров’я добряче таки похитнулося, лікарі в один голос стали радити дідові пролікуватися таки в санаторії, і той з поваги до медиків погодився. Бабуся сама пакувала його речі до валізи.

Скільки ж щастя було, коли він нарешті поїхав! Попереду чекали три тижні без диктатури і заборон, тільки тиша і спокій. На радощах бабуся насмажила цілу миску насіння і пригощала всіх сусідок у дворі.

Читайте такожДомашній пиріг з абрикосами та малиною.

 

За тиждень до кінця дідусевої відпустки він надіслав телеграму для бабусі Ніни, в якій було лише декілька слів: «Я йду від тебе до Галі, не повернуся». Бабуся пробіглася поглядом по телеграмі кілька разів, перечитувала знову і знову, та не могла повірити своїм очам. а тоді аж на коліна стала і вголос дякувала Богові за те, що дарував їй спокійну старість, не дав змарніти раніше терміну.

Бабуся аж розцвіла від щастя. Найперше, що зробила після радісної звістки — спакувала і віднесла до сараю всі дідові речі, які змушена була прасувати кожного дня, і то роками. Туди ж повідносила і всі його документи — аби ні сліду від чоловіка не було в домі.

По закінченню відпустки дідусь приїхав владнати справи на роботі і забрати речі, і тоді бабуся хвилювалася лише про одне — щоб він не змінив свого рішення.