Зараз, коли вже пройшло кілька років, думаю, може варто було розділити цю квартиру на двох? А з іншого боку що ж це за відносини у нас такі, що не витримали випробування квартирним питанням?

У дитинстві мене виховувала бабуся, так як моїм батькам було не до мене. Вони ніяк не могли розлучитися. І тому бабуся була мені найріднішою людиною.

Бабуся дуже хворіла. І три роки тому її не стало.

Я себе почувала так, ніби втратила рідну матір. А потім була ще одна неприємна річ – розподіл майна. Події, що відбувалися далі, нагадували більше поганий сон, ніж дійсність.

Всі очікували, що бабуся поділить квартиру навпіл і заповість її двом своїм дочкам, але все виявилося не так. Житлоплоща була розділена на чотири частини: тітці, мамі, мені і моїй старшій сестрі. Бабуся напевно вирішила, так як ми все життя з нею і постійно доглядали за нею, гідні цієї спадщини. Коли прочитали заповіт, двоюрідні сестри перестали з нами спілкуватися.

Незабаром ми продали бабусину квартиру і тоді тітка нам сказала все, що думала. Треба сказати, що на вислови тітка не скупилася, я мовчки слухала і думала, невже це говорить колись рідна і близька мені людина?

Читайте також: Зараз я залишилася сама. Я шкодую, що вела себе так. Незнаю, що мені робити: попросити вибачення, чи залишити все як є і жити далі?

Коли все було поділено згідно з останньою волею бабусі, наші родичі поїхали. Ми не спілкуємося досі.

Зараз, коли вже пройшло кілька років, думаю, може варто було розділити цю квартиру на двох? А з іншого боку що ж це за відносини у нас такі, що не витримали випробування квартирним питанням?