Зізнання в коханні сказано особливою мовою

Коли дуже гарний молодий чоловік пропонує підвезти тебе після корпоративного свята додому, це дуже приємно і романтично. Так думала Ліза, тому не знайшла причин, щоб відповісти на таку пропозицію відмовою. «Не поїду ж у вечірній сукні в маршрутці», — промайнула думка. Але коли вони з Сашком вийшли із зали презентації на вулицю, чоловік чомусь попрямував не в бік зупинки, як запропонувала дівчина, а до чорного спортивного мотоцикла, що був припаркований зліва від виходу.

Ліза здивувалася і завмeрла від нерішучості. Проїхатися в довгій вечірній сукні, у якій, м’яко кажучи, не надто зручно пересуватися на такому виді транспорту, вона не сподівалася. Та все ж відважилася.

Одягнувши шолом Ліза сіла позаду хлопця та руками міцно обхопила його. Приїхавши додому, дівчина зіскочила з мотоцикла і швидко побігла, немов Попелюшка, що втікала від свого принца.

Читайте також: Життя Марти з острахом про розлучення

— Лізо, ми ще побачимось? — із здивуванням від її утечі запитав Сашко.

— Життя покаже, — промовила Ліза, а в глибині душі сподівалася, що доля ще не раз зведе їх із ним і, можливо, назавжди.

— Я заїду за тобою завтра, — пообіцяв чоловік.

— Я вранці їду до іншого міста, — раптом розкрила свої плани. — Повернуся через тиждень.

А Саша тим часом дізнався не тільки номер поїзда, на якому вона поверталася , а і її вагон. І коли вона, сонна і втомлена, вийшла на перон, молодий чоловік уже чекав на неї з квітами. Це було так неочікувано, що дівчина розплакалася.

Сашко забрав її валізу, взяв за руку й повів за собою. Цього разу він був на машині, що, відверто кажучи, її дуже втішило. Вона була не надто готова до катання на мотоциклі.

— Це був найдовший тиждень у моєму житті, — зізнався хлопець, коли вони пили чай на кухні у Лізи. — Я чекав тебе.

Вона сором’язливо мовчала — просто не звикла говорити про свої емоції та почуття. Але якби могла, то також розказала б йому про те, що кожен ранок прокидається з думкою про нього.

— Відпочивай, — чоловік по-своєму розцінив мовчання Лізи. — А завтра зранку чекаю тебе біля під’їзду.

— О котрій? Чому так рано? — здивовано запитала дівчина.

— Сюрприз! — Хлопець вмів тримати інтригу. — Дивись не проспи!

Решту дня вона тільки й думала про те, куди ж можна їхати так рано на побачення.

Прокидатися так уранці вона не звикла, але очікування чогось незвичайного прогнало сонливість швидко. Сашко вже чекав її на своєму мотоциклі біля під’їзду. А Лізі щось підказувало, що цей ранок буде незабутнім.

Інтуїція її не підвела. Коли дівчина вийшла з будинку, він попросив її нічого не запитувати. І вони помчалися порожніми вулицями назустріч світанку.

Насправді для Лізи це було дуже незвично — цілковито довіритися малознайомій людині. Вона звикла сподіватися тільки на себе! Але аніскілечки не пожаліла про те, що повірила молодому чоловікові. Йому вдалося здивувати.

Чоловік зупинив мотоцикл у полі, неподалік озера, а в ньому відбивалося сонце. Такої краси вона ще ніколи в житті не бачила. Вони стояли тримаючись за руки і мовчки спостерігали за тим, як прокидається природа.

— Мені було сім років, коли батько привіз мене сюди зустрічати світанок, — першим порушив тишу хлопець. — Я тоді ще не знав, що він хворий і зовсім швидко його не стане. Це був його подарунок для мене. Подарунок, сповнений віри в те, що справжня любов ніколи не вмирає. Коли виріс, я часто приїздив сюди, щоб зустріти світанок наодинці. А вчора мені захотілось привезти сюди і тебе.

Ліза мовчки схилила голову на плече Сашка. Для неї це були не просто слова — це було зізнання в коханні, сказане особливою мовою.