Максим своїх друзів знає давно, тому впевнений, що вони обговорювали його наречену у нього за спиною. Однак йому байдуже на це. Він добре знає, що Оксана — добра і чуйна жінка, а те, що вона нічого не має — неважливо.

— Я зовсім не розумію Максима, — каже друзям Олександра, — Він корінний міський житель, статний чоловік з квартирою, з пристойною роботою. Навіщо йому здалась ця Оксана? Якась селючка приїжджа, нічого за душею не має. Лише квартиру орендовану. І то, не квартиру, а кімнату з сусідкою. Вона ж уже не студентка! Жінці вже тридцять скоро. А у такому віці не мати ніякої власності це вже соромно якось. Хіба Максим уже так одружуватися поспішає, що кращої жінки знайти не може? Не вірю я в це.

— Що ти починаєш? — знизує плечима друг, — Оксана — гарна жінка. Вона працює, має хобі. До всього має бажання. Вона і спортивна, симпатична, багато читає, має почуття гумору. А головне те, що вона щиро кохає Максима. Ти ж сама бачила, як добре вона ставиться до нього, а дивиться на нього як! Вона ж так піклується про нього, просто пилинки здуває. А ти, Олександро, мабуть, просто заздриш їхньому щастю!

Олександра теж корінна мешканка міста. Однак, на відміну від свого старого друга Максима, вона не має ні власної квартири, ні другої половинки. Живе Саша разом з мамою та бабусею, про переїзд від них вона може лише мріяти. Звісно, що і гроші на власне житло відкладає, аби потім взяти квартиру у кредит. Однак та відкладена сума ще така мізерна, що навіть на перший внесок Саші не вистачить.

А Максимові квартира дісталася у спадок від дідуся без усілякого клопоту.

— Оце так пощастило йому! — не може припинити зітхати Саша, коли тільки думає про друга.

Вже рік Максим живе у власній квартирі, а нещодавно до нього переїхала і Оксана. Живуть вони добре, навесні планують одружуватися. Ще й до весілля зробили ремонт у квартирі, поміняли старі меблі на нові та сучасні. Оксана багато допомагала у ремонті, навіть клеїла шпалери сама. А тепер завжди підтримує затишок у квартирі.

— От якби у мене була власна квартира, я б нізащо не привела туди чоловіка, — заявила Саша, — У дорослої людини має бути своє майно, якщо нічого немає, то це поганий знак. Прийти у прийми — це кожен може.

— А те, що у Оксани з Максимом кохання, це тобі ні про що не говорить? — сміються друзі.

Читайте також Любов на хліб не намажеш! Любов грає роль лише спочатку, а потім, люба моя, піде побут і рутина. А це тебе ой як зачепить! От вистрибнеш з обіймів чоловіка, підеш до холодильника, а там миша повісилася. А як же про себе потурбуватися? Купити одяг якийсь, взуття, чи в перукарню піти. Не хочеться?

— Яке там може бути кохання? — відкидає Саша, — Звичайні собі стосунки, я б навіть сказала, що корисливі. Ця Оксана любить не його, а його квартиру. Це і дурню зрозуміло. Максим має гарну двокімнатну квартиру у центрі. Нічого говорити, тут кожна закохається. А особливо така, яка свого майна зовсім не має. Аж тут така чудова можливість — розкішно жити у столиці. Ясно чого вона йому так в очі заглядає і пилинки здуває. От і заміж вона хоче не за Максима, а за його квартиру.

— Та хай навіть і так! — говорить друг, — Квартира належить Максиму, це дошлюбне майно, тому як вона вийде заміж, то буде жити за правилами Максима. І моральну перевагу матиме Максим, адже Оксана, виходить, прийшла на все готове. Навіть якщо вона буде добре заробляти і вкладати ці гроші у сім’ю. Максим у будь-який момент може спакувати їй валізу і відправити кудись. Може це і добре, що вона без власного житла — буде порядок робити у квартирі, більше цінуватиме.

Максим своїх друзів знає давно, тому впевнений, що вони обговорювали його наречену у нього за спиною. Однак йому байдуже на це. Він добре знає, що Оксана — добра і чуйна жінка, а те, що вона нічого не має — неважливо. Він буде щасливим з нею, що б там не говорили інші.