Послала я його куди подалі – нехай собаку заведе і дресирує.

Кілька місяців тому у мене були стосунки з чоловіком, майже на 10 років старшим від мене. Чому були? Зараз розповім докладніше – і ви все зрозумієте.

Починалося все прекрасно: красиві залицяння, подарунки у вигляді нового айфона, я дивилася на мого мужчину закоханими очима і захоплювалася.

Він здавався мені таким розумним і сильним, розсудливим і зовсім несхожим на ровесників, коротше, я була по вуха закохана. Однак пізніше почалися тривожні дзвіночки.

“Ти взагалі якась некерована” – одного разу почула я в свою адресу.

“Іди додому, вже 10 вечора, всі пристойні дівчатка в цей час по домівках!” – такі фрази від мого коханого під час розмов стали для мене буденністю.

Навіть батьки мені такого ніколи не говорили, адже в свої 20 років я вже адекватною і дорослою людиною, яка не творить дурниць.

Я почала вважати себе реально поганою, відсувала друзів, різні тусовки.

Читайте також: Хоч би донька не приїхала – не думала, що коли-небудь так скажу

Але чого чекати від людини в 20 років? Саме час для розваг, безтурботних прогулянок, навіщо щось забороняти? Тим більше зраджувати я його не збиралася, якщо він за це переживав.

У підсумку я зрозуміла, що людина просто боїться. Він закомплексований, і справа навіть не в нашій різниці у віці, він просто думав, що знайде молоду дівчинку, виростить її під себе, зробить слухняною і змусить її сидіти вдома, підкорену його правилам.

Послала я його куди подалі – нехай собаку заведе і дресирує.

І ось я вже кілька тижнів, як фліртую майже з ровесником, Тарасом, старшим всього на кілька місяців. Він неймовірно грає на гітарі!

Різниця між тими і цими стосунками – небо і земля. Але тільки тепер, порівнюючи, я можу отримати справжнє задоволення від відносин з однолітком і оцінити їх. Зараз я щаслива!