Ця історія трапилася 13 років тому. Дівчинка з дитячого будинку уважно глянула на мене і несподівано запитала:
-А у вас є донечка?
-Нема, – відповіла я.
-А треба, правда?
Поки я шукала відповідь, дівчинка глибоко зітхнула і промовила:
-А хочете, я стану вашою дочкою?
Я не знала, що сказати на те дитині. Справді, у свій час не наважилася Звісно, хотіла дочку. У мене був лише син. По суті, сьогодні вже дорослий – 19 років. І я, щоб не образити дитину, відповіла: «Так, хочу».
Дівчинка підбігла до мене і охопила мене своїми ніжними рученятами. Так ми застигли в обіймах.
У три рочки Оля втрапила у дитячий будинок. У неї нікого не залишилося з рідних.
Таким чином Оля опинилася в мене. Спочатку чоловік був проти. Але дівчинка настільки була щирою у своїх почуттях і лагідною до ближніх, що він швидко здався. Оля одразу назвала його своїм татком.
Оля швидко адаптувалася в нас. Лиш у школі в неї були проблеми. Очевидно, життя в дитячому будинку давалося взнаки. Вона відставала в навчанні. Їй усе давалося важко. І словниковий запас у неї був дуже маленький. Однак дитина була наполеглива. Прив’язалася до книжок, особливо полюбила читання. Поступово її успішність вирівнювалася. Почала писати навіть вірші.
Дитинство минуло швидко.
Оля – дуже добра. Зараз вона вже доросла. У згадках збереглися деякі цікаві моменти з життя. Одного разу ми їхали разом у машині. Зупинилися на світлофорі. Я вийняла помаду і нафарбувала губи. Оля запитала:
-Чому ти зараз губи помадиш?
-Засвітився червоний світлофор – значить треба підмалювати губи, – пожартувала тоді я. А Оля повірила у цей жарт і розповіла його своїм дівчатам у школі.
-Зараз ми сміємося, коли згадуємо цю історію.
А ще часто Оля з вдячністю каже мені: «Я дуже рада, що ти стала моєю мамою».
Моя відповідь:
-Ти тоді була права, коли сказала, що мені потрібна дочка. Дякую тобі, Олю, що ти для мене стала рідною дочкою.
Справді, я щаслива, що в мене появилася дочка. В нас з нею гарні стосунки. Вдома всі її люблять.