Влад ріс добрим та милим хлопчиком. Виглядав він старше свого віку, високий та здоровий. Інколи отримував трійки по математиці.
Марічка зайшла в супермаркет по продукти ідучи з роботи. Касирка Оля посміхнулася до неї і каже: «А ваш хлопчик, такий молодець. Уже який день після школи приходить і допомагає жінкам сумки з продуктами до будинку донести».
Марічка не знала, як на ці слова відреагувати, тому пустивши сльозу обернулася і пішла додому. В дорозі вона пригадала, що син якийсь останній час не в настрою та завжди каже, що він голодний. Коли прийшла додому Влад робив уроки, вона попросила його повернутися до неї.
– Любий мій, я тут почула дещо, це правда, що ти допомагаєш жінкам носити сумки з магазину?
Влад очі опустив на низ.
– Мамо так, це правда багато бабусь раді, що я їм допомагаю.
– Для чого ти це робиш? Ану кажи!
– Деякі люди дають за це кошти, деякі дають солодощі, інші дають фрукти. А пару раз було, що бабусі мене до себе додому запрошували. Супом годували, пиріжками. Я нічого не просив, не подумай, вони самі.
Марічка аж схопилася за серце і почала плакати.
– Ти що твориш таке? Позориш мене перед людьми, я що їсти тобі не даю, чи ти хочеш, щоб тебе забрали у мене? Чутки швидко розходяться. Марічка цього боялася саме більше.
– А гроші ти куди подів, теж на їжу витрачав?
Хлопчисько відповів зі схлипами:
– Ні, я їх відкладав. Хотів нові кросівки купити для фізри, вони 3500 стоять. Я тисячу вже накопичив.
Марічка зітхнула.
– Подивимося в інтернеті, може там дешевші. Я тобі додам і купимо, тільки прошу тебе не ходи до магазину і не носи сумки їм. Я розміщу резюме, спробую роботу іншу знайти, де зарплата побільше буде.
– Мамочка, пробач мене, я допомогти тобі хотів.
– Допоможеш, синку, допоможеш, підрости, тільки, трохи ще.
І вони, ридаючи, стали обніматися.
Жінка з часом знайшла кращу роботу і кросівки купила на наступний день після тієї розмови. Та хлопець всерівно ідучи зі школи допомагає жінкам та бабусям нести сумки.