Коли мої знайомі дізнаються, як я живу, не можуть утриматися від співчуття. А слід би було, тому що насправді я почуваюся дуже щасливою! Річ у тому, що кілька років тому ми з чоловіком придбали трикімнатну квартиру і жили так втрьох — у нас є маленька донечка. Та віднедавна нас побільшало — тепер з нами живуть мій тато і свекор.
Кожен, хто чує про це вперше, дивується, це і справді не типово, але хто ж знав, що так вийде. Спочатку ми запросили до себе жити батька мого чоловіка, після розлучення зі своєю дружиною він залишив спільно нажиту квартиру їх і кочував по орендованих. Шлюб їх розпався, коли дружина Миколи Степановича пішла від нього до старшого на 10 років чоловіка, заявивши одного вечора, що розлюбила.
Може воно і так, хто може знати. Одружувалися вона молодими, і батьками стали, як ще і двадцяти років не було, а тепер діти дорослі, нема потреби уживатися. Ми з чоловіком довго не вагалися і запросили його тата до себе — у нас кімната порожня, а він за оренду чужим людям гроші віддає, навіщо.
Спочатку дідусь Микола соромився і ніяковів, виходив з кімнати тільки якщо онука кликала. А потім розслабився, став допомагати у хатніх справах, коли доню з садка забере, коли м’ясо на фарш для голубців накрутить. Наполіг на тому, що платитиме за комунальні послуги зі своєї зарплати, бо хоче нам хоч якось віддячити, за те що він живе з сім’єю, а не на самоті.
А десь за півроку і в моїй родині трапився розкол… Якось ввечері подзвонила сусідка моїх батьків:
— Ой, Марійко! Доброго вечора! Що ж це у вас таке відбувається? Як же так можна. Мама твоя тата вигнала.
— Як вигнала, куди, пані Олено? Я нічого про це не знаю, вона не говорила.
— Вигнала, речі зібрала і виставила його, а куди ж він піде? Квітень місяць, а він в сараї живе, як той собака, Господи прости. Ні опалення, ні води ж там. Я іноді їсти йому щось даю, але це ж не діло, отак старість доживати…
Мій батько вже на пенсії, шістдесят шість років. Мама набагато молодша за нього, їй лише сорок вісім — молода жінка ще, а мені зараз двадцять шість. Коли я подзвонила мамі, щоб з’ясувати, що таки трапилося, вона почала пояснювати, що втомилася працювати за двох, а батько через свій вік так і не зміг знайти роботу, пенсія у нього маленька. Ось так… Поки був молодший і заробляв гарно, то був потрібен, а тепер — на вулицю виставили з будинку, який він сам же і будував.
Я ледве стримувала сльози, коли це вислуховувала! Ми з чоловіком одразу ж сіли в машину і поїхати за татом. Так у мого свекра з’явилася компанія, у батька — дах над головою, а в онучки — ще один дідусь у цілодобовому доступі. З пенсії тато завжди то продуктів купить, то іграшку для малечі, то смаколики всім до чаю.
Так і живемо всі великою дружною родиною. Я не тягну все на собі, як багато хто думає — чоловіки і їсти зготують, якщо потрібно, і у квартирі допоможуть прибрати, і з донею пограються — це їм тільки в радість.
Єдиний мінус — кухня виявилася трохи тісною, тому що у вихідні ми всі гуртом заготовуємо продукти на наступний робочий тиждень. Але ніхто і не уявляє, як швидко ліпляться вареники в чотири пари рук! Поки я фарширую перці, чоловік ріже овочі на борщ, дідусі крутять млинці, а доня бігає і розважає нас. Моя зарплата вся іде на продукти, а чоловіком відкладаємо майже всю.
Охочих поїсти багато, тому їздимо все купувати гуртом: овочі беремо мішками, м’ясо одразу кілограмів по десять, молочне п’ятилітровими пляшками, докупили ще один холодильник і велику морозильну камеру — майже промислові масштаби.
Зате все так легко і злагоджено і у побуті нашому, і у відносинах! Я зрозуміла, що з чоловіками набагато простіше уживатися, ніж з жінками — вони не вибагливі і завжди самі готові допомогти, якщо їх не змушувати.
Мами на нас із коханим ображені за те, що їх колишні чоловіки живуть з сім’єю у місті, а не вони, онучку бачать тільки на своїх територіях, до нас в гості ні ногою, але я впевнена, що згодом все владнається. Тому не поспішайте співчувати людям, коли дізнаєтеся, що вони живуть якось зовсім по-іншому, ніж це прийнято. А що як вони щасливі, як я! Приходжу з роботи — чоловік чай заварив, один дідусь стільчик підремонтував, другий віршик з малечею вчить і кумедні історії зі свого дитинства розповідає. Всім добре і затишно! А це — головне.