fbpx

Бабуся Галина жила сама, і, приїхавши до неї в село, я здивувалася дикому захаращенню і запустінню в її хаті. Бабуся лежала на старому залізному ліжку і важко дихала, проте коли я увійшла в кімнату вона мене почула.

Я думаю, що моя бабуся Галина була відьмою – справжньою. Коли я приїжджала до неї в село на канікули влітку багато чого незвичайного помічала, та й люди в селі боялися бабусю мою, говорили, що вона щось знає.

Так сталося, щовідходила бабуся на моїх руках. Багато дивного тоді сталося…

Я вчилася вже в університеті, коли прийшов лист від батьків (мобільних телефонів тоді не було ще і в помині), мама писала і просила відвідати бабусю, тобто її маму, мовляв, старенька дуже та просить.

На носі у мене був черговий залік, але раптом викладач звалився з застудою, і нам дали перепочити трохи.

Одним словом, все склалося так, що я поїхала до бабки.

Бабуся Галина жила сама, і, приїхавши до неї в село, я здивувалася дикому захаращенню і запустінню в її хаті. Бабуся лежала на старому залізному ліжку і важко дихала, проте коли я увійшла в кімнату вона мене почула.

Читайте також  Всі п’ять років свого шлюбу Ксенія бореться зі свекрухою, Антоніною Олексіївною, за увагу чоловіка Ігоря. Антоніна Олексіївна постійно тягне ковдру на себе.

Захрипівши, вона підняла вгору суху свою руку і задихала дуже надсадно і важко. Я підійшла до ліжка, взяла бабусину руку, рука слабенько сіпалася, і, здавалося, ось-ось вирветься з моєї долоні і полетить геть…

Хвилин двадцять нічого не відбувалося бабуся Галина просто лежала, а я сиділа і тримала її суху, майже невагому долоню.

А потім я зрозуміла, що бабуся не дихає, і я, злякавшись, хотіла вийти з хати і покликати на допомогу, однак її рука щільно зчепилася на моєму зап’ясті, та так, що я не могла звільнити руку. У димоході печі моторошно загуло, я почула надривне виття. І тоді бабуся відкрила очі.

Обличчя її залишалося застиглим, і я чула тільки дуже слабкий голос:

Бабуся Галина прошепотіла мені, тримаючи мене за руку: “Візьми!.. Це – твоя спадщина.”

Що мені було робити?..

Я не знала, як себе вести, але мені було так шкода бабусю, і я сказала:

«Так, бабулечко, я все візьму, йди спокійно».

І все. Губи її здригнулися, і, як мені здалося, це була посмішка, а потім стих шум в димоході.

Я не знаю, що тоді сталося, але, як розповідала сусідка, вона тоді побачила застиглу мене на краю залізного ліжка і бабусю з посмішкою на стулених губах…

Я багато чого тоді не знала. Виявилося, що бабуся почала свій відхід ще тиждень тому, але у неї не виходило, а коли приїхала я, бабуся, нарешті, змогла відлетіти. Я дуже плакала, так було шкода бабусю Галину.

Відтоді минуло багато часу, все чітко пояснити не зможу й зараз, але якщо я на когось починаю злитися, з ним обов’язково починає відбуватися щось не добре, погане.

А моя найкраща подруга каже, що коли я починаю турбуватися, у мене зіниці очей з моїх блакитних, природних, стають карими, майже чорними.

Раніше я любила ходити в храм, але останнім часом не можу себе примусити, щось мене туди наче не пускає.

facebook