Батько все моє дитинство слідкував за кожним моїм кроком. Він любив контролювати все – від мого одягу до друзів.

У мене з батьками тяжкі відносини. Головним завжди був батько, мама права голосу не мала. Вона завжди погоджувалася з рішеннями батька, не сперечалася і мене вчила бути такою ж. На жаль чи на щастя, таке життя не для мене.

Батько все моє дитинство слідкував за кожним моїм кроком. Він любив контролювати все – від мого одягу до друзів. Такі методи виховання ні до чого не привели. Я старалась хитрувати, завжди йшла до свободи. Єдине за що йому вдячна, він привчив мене до дисципліни. Я завжди вчасно вставала, виділяла час на навчання та час на відпочинок. Все було по графіку. Завдяки цій навичці, я гарно вивчилась, поступила на адвокатську справу і зараз веду свій бізнес.

Мою молодшу сестру не контролювали. Можливо батько випустив пар на мені, а може постарів. Віра могла робити все. Вона рано почала гуляти з друзями та зустрічатися з хлопцями, одягалась на свій смак, на навчання витрачала мінімальну кількість часу. У п’ятнадцять років вона отримала свій перший інтимний досвід, у вісімнадцять не вступила до вишу та пішла працювати, у двадцять вона зустріла Єгора та одружилась. Відгуляли пишне весілля. Моя сестра любила похизуватися.

Я стараюсь мало контактувати з ріднею. В нас мало спільного. Коли ми збираємося, я відчуваю себе некомфортно. Наші розмови завжди крутяться навколо Віри, адже вона любить увагу і вміє привертати її до себе. Про мої заслуги батьки згадують рідко. Напевно, вони були на всі сто відсотків впевнені у моєму успіху, тому сприймають його як даність. І ось, Віра запросила святкувати ситцеве весілля. Така собі дата для святкування, але це ж Віра. Якщо є можливість привернути до себе увагу, вона обов’язково нею скористається.

Читайте також Світлана – вчителька, яка більшість свого життя прожила з мамою та бабусею. Ці жінки все життя щось від неї вимагали

Подарунок зробила своїми руками. Вишила картину. На ситцеве весілля не заведено дарувати чогось дорогого, наскільки я знаю. На мій подарунок Віра відреагувала кисло, як і вся сім’я. А що вони очікували? Путівки на Дубаї?

Мама наготувала безліч страв. Куди стільки їсти? Віра розповідала про свою роботу, веселила батьків, а також хвалилася своїм чоловіком. Я слухала в піввуха. Якось розмова зайшла про мене. Віра почала нарікати, що мені майже сорок, хоча тільки тридцять п’ять, а я досі без сім’ї. А ось вона вже і заміж вийшла, і скоро дитина з’явиться. Я не здивувалась. Привітала з поповненням і далі їла. Не хочеться мені серед цих людей розповідати про свого коханого. Вважаю, це не їхнє діло. Нехай надалі вважають мене самотньою.

Батьки почали вітати Віру та Єгора. Хвалили їх та бажали усіх благ. Коли привітання закінчилися, про мене знов згадали. Мама невинним голосочком запитала скільки грошей в місяць я зможу виділяти на племінника. Я аж подавилась. Це ж з якої такої радості? Молоді, здорові люди мають адекватно оцінювати ситуацію. Якщо вони не можуть заробити на цю дитину, а батьки не здатні допомогти, то чому я, сестра, повинна це робити?

На цьому приємна розмова не закінчилася. Виявляється, моя сестричка взяла весільний кредит на кругленьку суму. І хто його має платити? Знову ж таки я. В мене мову відібрало. Моя рідня сиділа та ділила мої гроші. Я звісно перепрошую, але я багато вчилась, працювала двадцять чотири на сім, щоб мати достаток. На що моя сестра витратила свою молодість? На п’янки та гулянки. Чому ж тепер я повинна розв’язувати її проблеми?

Я відмовилася від такої щедрої пропозиції. Почалися нарікання в мою сторону. Мовляв, гроші маю, зажерлася, про рідних не думаю. Батько намагався постидити мене. З його слів, своїм успіхом я завдячую йому, тому повинна слухатися і підкорятися. Смішно таке чути. Я самостійна доросла людина і нікому нічого не повинна. Дякую батьку за все, але краще б він так за Вірою дивився.

Продовжувати скандал не хотіла. Зібрала речі і мовчки пішла. Мене не проводили. Вдома розповіла коханому про чудове застілля. Він став на мою сторону, підтримав та заспокоїв. Мені не дзвонили, не писали. Я вирішила робити так само. Через сім місяців мені написала сестра. Вона народила. Просила разом з сім’єю зустріти її з пологового будинку, але я не поїхала. Навіщо це мені? Я не хочу, щоб в мене знов вимагали гроші.