Одного разу я запросив свою дівчину Інну на святкування ювілею моєї матері. За столом, де зібралися всі родичі, вона вирішила влаштувати з’ясовування відносин і ми посварилися. Крім цього, така ситуація викликала гостре обурення моїх батьків та всіх присутніх. Тоді я твердо вирішив, що нашим стосункам прийшов кінець. Проте, через декілька дні я знову прибіг до неї миритися. Нажаль, через це мої стосунки з батьками зіпсувалися, як і наш шлюб з Іною, який тривав не довго.
У 24 роки я одружився із старшою за себе на 8 років жінкою на ім’я Світлана. У неї вже була дочка від першого шлюбу. Спочатку я не надавав великого значення ні різниці у віці, ні тому, що у неї є дитина. Після одруження ми всі разом переїхали у мою квартиру. Згодом, я усвідомив, що життя в одній оселі з чужою мені дитиною, справа не з комфортних.
Я намагався змінити своє ставлення до дівчинки, проте мені цього так і не вдалося. Дбаючи про чужу дитину, я так і не зміг полюбити її як свою. Через деякий час дружина подарувала мені сина. Різниця у відношенні була очевидна. Увесь вільний час я проводив із сином, навіть возив його до своїх батьків. Через це ми з моєю дружиною Світланою сварилися ще більше.
Невдовзі я сам не витримав і ініціював розлучення зі Світланою. Вона з дітьми переїхала назад до мами. Від сина я, звичайно ж, не відмовився. Ми проводили тривалий час разом і нам було дуже добре удвох. Це був один з найкращих періодів мого життя. Крім того, я ще й отримав роботу, про яку так давно мріяв.
Досить довгий час я був один. Але згодом познайомився з Інною. І знову жінка з дитиною. Хоча після першого шлюбу я твердо вирішив не наступати на ті самі граблі, але серцю не накажеш. Я продовжував зустрічатися з цією жінко, запевняючи себе, що ці відносини ніколи не приведуть до шлюбу.
Доля вирішила за мене. Я закохався в Інну до нестями, хоча відразу розумів, що вона дуже складна людина, яка не здатна іти на компроміси.
Усвідомлював, що такі стосунки не мають майбутнього і їх потрібно розривати, проте серце вирішувало інакше. Після чергового розриву я знову і знову біг до неї з вибаченнями.
Одного разу я запросив свою дівчину Інну на святкування ювілею моєї матері. За столом, де зібралися всі родичі, вона вирішила влаштувати з’ясовування відносин і ми посварилися. Крім цього, така ситуація викликала гостре обурення моїх батьків та всіх присутніх. Тоді я твердо вирішив, що нашим стосункам прийшов кінець. Проте, через декілька дні я знову прибіг до неї миритися.
Вона прийняла мене, проте я відчув, що її ставлення після цієї ситуації різко змінилося. Між нами постійно виникали непорозуміння. Інна весь час була чимось невдоволена. Не зважаючи на це, я не уявляв свого життя без неї. Згодом я зробив їй пропозицію і ми одружилися.
Її можна зрозуміти, вона хотіла вийти заміж та мати дитину у шлюбі. Батьки її не приймали . Мама навіть попросила вибрати між неї та дружиною. Через це наші стосунки сильно погіршилися.
Через деякий час після одруження у нас була донька. Незважаючи на це, ми й далі сварилися. Я навіть жив окремо деякий час. Інна часто говорила, що я їй не приємний і вона не хоче бути зі мною. Від цих слів було дуже боляче. З її дитиною від першого шлюбу я так само не спілкувався. Розумів, що це не дуже правильно, але не міг себе змусити. Заспокоював себе тим, що хлопець невдовзі виросте, поїде вчитися, а ми залишимося утрьох.
Після чергової сварки я повністю переїхав у будинок, що залишився мені від батьків. Часто приїздив до сім’ї, щоб побачитися з донькою, водив її на прогулянки. Але Інна продовжувала говорити, що не хоче зі мною жити.
Тож, я розлучився другий раз. Цього разу з ініціативи Інни. З одного боку стало легше, адже я міг бачитися із сином від першого шлюбу, з яким Інна мені бачитися забороняла. З донькою також не втрачав зв’язок.