Сон не брався — і Ганна почала згадувати. Тоді вона була в ніжному перехідному віці. Добре вчилася в школі, мріяла про вищу освіту й почала зустрічатися із хлопцем. Василь, старший від неї на шість років, повернувся з армії і працював шофером у колгоспі. Мешкав у сусідньому селі з мамою, батька свого не пам’ятав. Той помер, коли Василь іще був дуже малим.
Коли Ганна вступила до інституту, Василь раптово зник із її життя. Чому? Припускала, що повірив злим язикам і покинув її. Дівчині було дуже боляче, проте в глибині душі вона все ж плекала надію на відновлення стосунків. Та коли випадково дізналася, що Василь поїхав на заробітки у Ленінград, останні жаринки надії згасли…
У Ганниному житті з’явився інший хлопець — і згодом вона вийшла за нього заміж. Василь повернувся, коли носила під серцем дитинку. Просив залишити чоловіка, запевняв, що любитиме її дитя, як рідне. Звісно, молода жінка не погодилася. Хоч і не знала, що у Василя вже є дружина, і вона також вагітна.
А через кілька років Ганні розповіли, що Василя вже немає серед живих. Одного ранку його знайшли в машині мертвим. У салоні стояв отруйний запах. Наклав на себе руки чи хтось допоміг йому? Це залишилося таємницею донині. Поховали Василя на чужині, де мешкали його дружина і син — ровесник Ганниної доньки.
…Усі ці роки щовечора Ганна молилася за своїх покійних батьків і за Василя. Він ніколи їй не снився, хоч вона згадувала його часто. І раптом — цей сон напередодні Святвечора. Що він віщує? Може, Василеві не вистачає молитви? Може, хоче сісти з родиною до Святої вечері, тому й просив уві сні: «Поверни мене…»
«Як повернути? — думала Ганна. — Тілом ти, Василю, вже ніколи не прийдеш, хіба що рай опуститься на землю і тебе воскресить Бог. А душею? Я тебе й так щовечора повертаю у спогадах і молитвах. Прошу Господа прощення твоїх гріхів. За тебе, певно, моляться і твої рідні — мати й сестра.
Прошу, Василю, приснись і розкажи про той світ, якого ми не знаємо. Бог його приховує від людей, щоб у житті всі знайшли праведну дорогу, просили прощення своїх гріхів.