Через пів року вони з Іваном одружилася, а Оля -дочка чоловіка, почала називати її мамою. Ліля весь час присвятила дочці, ніколи не витратила лишню копійку на себе, завжди купувала якісь іграшки або ж одяг для дитини.

Моя сестра Ліля добра і хороша людина, але ще до повноліття вона дізналась, що не може мати дітей. До 30 років так і не вийшла заміж, стосунки мала, але до одруження не дійшло. Тоді вона познайомилась з Іваном, він родом з села, живе там зі своєю маленькою дочкою.

Матір пішла від них, коли дитині виповнилось 5 місяців. Я спочатку відмовляла сестру від нього, тому що це село, а ми самі родом з міста і думала, що їй там буде важко. Напевно у всіх є асоціації з цим, наприклад: полоти грядки на городі, садити картоплю та інші овочі, тримати господарство. А сестра не вміла навіть приготувати салат, тому ми були проти її рішення. Але через те, що Ліля не могла мати дітей, то вирішила, що це все-таки це її сім’я.

Через пів року вони з Іваном одружилася, а Оля -дочка чоловіка, почала називати її мамою. Ліля весь час присвятила дочці, ніколи не витратила лишню копійку на себе, завжди купувала якісь іграшки або ж одяг для дитини. Чоловік їздив на роботу в сусіднє село, тому сестра весь день сиділа з дівчинкою сама. Тоді, коли Оля підросла і пішла у перший клас, то всі місцеві дивувались наскільки дитина розумна на свій вік. Вона навчила її читати та рахувати.

Та раптом Олю знайшла її рідна бабуся по мамі та почала з нею листуватись. Після цього написала мати і запропонувала матеріальну допомогу, адже по її словам у неї все склалось досить непогано.

Перед зустріччю з Іваном моя сестра довгий час вела з ним бесіду у соціальній мережі. Він розповів, що виховує доньку самостійно, тому що мати покинула їх. Після листування вони зустрілись у нас в місті, де він був зі своєю донечкою. І по словах Лілі, дівчинка одразу припала їй до душі. Вона була з красивими карими очима та каштановим волоссям. Як не дивно, але дуже схожа на сестру.

Після цього вони вирішили жити усі разом у селі, де в чоловіка є будинок. Тоді Ліля і зрозуміла, що у неї нарешті з’явилась своя сім’я.

Батько розповів, що мати покинула їх, коли донечка була зовсім крихітною та поїхала у столицю в пошуках кращого життя. Адже по його словам, вона не могла жити у селі, а Іван переїхати не міг, адже у нього немає освіти та й роботу має хорошу, працює на будівництві у сусідньому селі. Весь цей час рідна мати навіть не поцікавилась життям своєї доньки. Ні дзвінків, ні повідомлень від неї не було.

Читайте також Фаршировані баклажани

Моя сестра сприймала Олю як рідну доньку, ні в чому не відмовляла їй та виховувала з величезною любов’ю. Найбільше вона полюбляла одягати дівчинку на свята у різні плаття і робити цікаві зачіски.

На ніч постійно розповідала їй казки та співала колискові. У дитинстві донька часто хворіла і Ліля постійно була з нею, ні на хвилину не відходила. Тому до нас у місто приїжджала досить рідко, проте ми не раз з нашою мамою були у неї в гостях і бачили з якою ніжністю вона відноситься до Олі. Все змінилось, коли доньці виповнилось 16 років, ми думали, що це перехідний вік та він пройде згодом, але з кожним роком вона поводила себе все гірше щодо до Лілі.

У них село невелике та усі знали, що моя сестра не рідна мати дівчинки. Так згодом дійшли плітки й до Олі. Спочатку вона не придала цьому уваги, але з часом все змінилось. Люди говорили, що все через рідну матір, мовляв вона була такою ж впертою і не доброю людиною. З кожним роком сестра все більше розчаровувалась в доньці, Оля втратила будь-яку турботу до неї. Навіть, коли у Лілі був поганий настрій, то донька не підходила, як раніше. При сварках, або деяких зауваженнях зі сторони моєї сестри відповідала фразою: «Ти не рідна матір, щоб говорити мені що робити.» Навіть коли Ліля заплаче після цієї фрази, то донька просто закривалась у кімнаті та навіть не старалась її заспокоїти чи вибачитись.

Оля активно вела листування з рідною мамою, а та пропонувала їм зустрітись, адже вона винна перед донькою і запрошувала до себе у гості. Адже зараз вона має практично усе: хороший будинок недалеко від міста, чоловік має декілька автомобілів, тобто живуть вони не бідно. Після цього Оля менше спілкувалась з Лілею, не розповідала їй нічого, раніше вони могли годинами говорити про усе на світі, але зараз це змінилось. І сестра розуміла, що причина цьому – рідна матір доньки.

Після року активної бесіди з цією мамою, вона поїхала до неї у гості. Сестра та її чоловік звісно були проти цієї поїздки, але Оля на той час була уже повнолітня і могла сама приймати рішення. Вона вчилась у місті в університеті, яке близько до будинку її рідної матері, тому на вихідні замість того, щоб приїхати у село, як завжди, вона поїхала туди. Я з нашою мамою, тобто бабусею Олі, намагались її відговорити від цього, мовляв, якщо хочеш пожити у кращих умовах, то приїжджай до нас у місто, адже ми її давно чекали. Та донька Лілі, все ж таки, поїхала до матері.

Сестра розповідала, що спочатку вони зідзвонювались кожного дня, але потім дзвінки стали все рідшими. А тоді взагалі говорили одне з одним лише на свята, Ліля телефонувала майже завжди, але Оля просто не брала слухавку. Лише виставляла фото у соціальних мережах з її рідною мамою, де вони, то за святковим столом сидять усі разом, то біля торгових центрів, куди вони ходять на шопінг. Здавалося б стали кращими подругами та забули усе, що було до цього, в тому числі й Лілю.

Так і вийшло, що сестра залишилась з чоловіком удвох. Він дуже змінився, напевно від того, що Ліля не приділяла йому уваги в той час, коли донька була з ними. Зараз Іван не частий гість удома, після роботи завжди залишається з друзями, напевно там йому цікавіше. Ось так моя сестра присвятила все життя доньці, яка згодом перестала з нею спілкуватись. І зараз виникає лише одне питання: як не втратити зв’язок з донькою?