Ми з дружиною в шлюбі вже близько десятиліття. Я з заможної та благородної родини, тому наречену собі обирав до пари.
Не міг же взяти собі якусь обірванку з дитячого будинку, яка не мала нічого за душею.
Я люблю гарно відпочивати, відвідувати дорогі курорти. Кожні вихідні з друзями проводимо рейд по нових закладах нашого міста, та пробуємо всі коктейлі з алкогольної мапи.
По правді сказати, я не хотів ще одружуватись, проте мої батьки змусили. Мені вже тридцять років. До цього віку я мав самостійно знайти собі партію, якщо ні, то батьки брали справу у свої руки.
Недовго думаючи, одружився зі своєю гарною знайомою. Ми завжди знаходили спільну мову, та й сім’ї були знайомі…На додачу, вона вже давно нерівно до мене дихала.
Незабаром відгуляли пишне весілля, після якого ми відправились в медовий місяць.
З фінансами проблем не було ні в мене, ні в неї. Обоє мали по квартирі. Після подорожі Аліса переїхала до мене, а свою квартиру доручила рієлтор для здачі в оренду.
Перший час ми жили душа в душу. У всьому розуміли один одного, та підтримували. До речі, якщо брати до уваги достатки сім’ї моєї дружини, мені було дивним те, що вона була завжди стриманою та скромною. Жодного разу не помітив за нею кривого погляду, чи хоча б думки, що вона краща за когось іншого. Одружився з нею лиш з почуттям симпатії, далі це переросло в повагу, та зараз з певністю скажу, що не кохаю Алісу.
Через півтора року нашого шлюбу у неї не стало мами. Тоді вперше я став свідком її істерик. В такій ситуації це цілком виправдана поведінка. З того часу мир та тиша зникли з нашого дому.
Після цього прикрого випадку, наш шлюб ніби пішов на дно. Постійні сварки та ревнощі. Мені взагалі не хотілось повертатись додому. Порозуміння зникло, не залишивши й сліду. Мій необдуманий вчинок дев’ять років тому дав про себе знати. Я обрав собі дружину просто так, навгад. Ось тепер і маю.
Мої друзі ще тоді говорили, що дурна то витівка. Але ж ні, моя гордість уперлась рогом, та не могла дозволити, щоб жінку мені обрали батьки. Краще я сам. Першу зустрічну, але сам.
Олег, мій найкращий друг, розповідає інколи про справи своєї родини. Він має трьох синів та прекрасну дружину. Перед одруженням вони зустрічались чотири роки. Пережили разом й гуртожиток з лапшою швидкого приготування, й силу силенних сварок. Завдяки довгому шляху разом до одруження, вони прекрасно ладять в шлюбі.
Що ж маю я? Тридцять років мав мізки двадцятирічного. Через свою дурість розплачуюсь досі. Кожен день проходить у сварках. Нерви інколи не витримують. Розійтись не варіант, це згубно відіб’ється на моїй кар’єрі. Скільки ще протягну в такому темпі, точно сказати не можу. Найближчим часом хочу звернутися за допомогою до психіатра, можливо він допоможе знайти спільну мову двом абсолютно незнайомим та чужим людям.