Історії

Через тиждень після розлучення я дізналася, що чекаю дитину.

Моя свекруха ніколи мене не любила. Коли ми зустрічалися, то мило посміхалися один одному, а за очі терпіти не могли бути разом в одному приміщенні. За її словами я була не тією дружиною, яка потрібна її синові. Але тим не менше весілля відбулося. Її син обрав мене за дружину.

Батьки мого чоловіка не брали участі в організації весілля, вони зовсім нічим нам не допомагали, лише прийшли як гості.

Буквально через тиждень після весілля, свекруха мені заявила, що весілля було нормальним, але у її сестри було набагато краще і миліше. До чого ці слова були? Я не знаю. Може хотіла мене зачепити цим. Я не надала значення її докорам, адже вже давно відгородилася від батьків чоловіка, я змирилася з тим, що вони ніколи мене не полюблять.

Мені був важливий лише мій чоловік, а його родичів я стала сприймати, як чужих людей.

Але настрій мого чоловіка прямо залежав від зустрічей з його мамою. Після них він ставав злий і ми часто сварилися. Йому все не подобалося.

Пізніше я зрозуміла, що свекруха йому говорить, яка я погана дружина, і що з мене буде погана мати. Я хотіла зберегти сім’ю. Але мої спроби були без успішні.

Ми розійшлися.

Читайте також:Коли я повернулася додому, Сергія там вже не було, він зібрав всі свої речі і поїхав до батьків.

Через тиждень після розлучення я дізналася, що чекаю дитину. Дитина була довгоочікуваною. Я вирішила народжувати. З чоловіком ми так і не помирилися. Він став якийсь зовсім байдужий до мене. А з часом зник з мого життя. Свекрусі теж був не потрібен онук, адже він був моїм сином.

І ось, через кілька років, настав той самий момент, який я так довго уявляла. Мені подзвонила моя колишня вже свекруха.

Я почула тихий голос, який просив у мене вибачення. Свекруха тихо шепотіла:

– Вибач, вибач нас, дитино!

Я відповіла, що не тримаю зла і давно пробачила.

На той момент так і було. Час минав, і за щоденними клопотами я забула всі образи. Але свекруха просила вибачення багато раз. Я поцікавилася, чи все у неї добре. Але у відповідь нічого не почула, тільки гудки у слухавці.

На наступний день я поцікавилася у нашої спільної знайомої про життя колишніх родичів. Виявилося, що колишня свекруха лежить у лікарні. До неї рідко хтось приходить.

Колишній чоловік давно живе в іншому місті, має хорошу роботу, можливості, квартиру, машину. Але як і раніше самотній. Не зміг побудувати своє особисте життя.

Мені їх стало шкода. Ми зібралися разом з сином і поїхали в лікарню. Зайшовши в палату, ми побачили маленьку худеньку бабусю. У цій жінці важко було впізнати мою колишню свекруху. Вона виглядала набагато старшою свого віку, дуже засмученою і самотньою. У неї набігли сльози. Вона встала на коліна.

Вона виявилася зовсім нікому не потрібною. Син давно вже забув дорогу до своєї матері і тепер вона виглядала дійсно нещасною жінкою.

Коли ми йшли я почула від неї, що їй тепер легше жити і може спокійно відійти. А я пообіцяла до неї прийти знову.

Чесно кажучи, я не тримаю жодної образи на неї. Але думаю, що нам, людям, варто краще ставитися, до своїх рідних, адже ми не знаємо, що нас чекає завтра.