Роман з Любою після закінчення інституту відразу одружилися. Через деякий час у них з’явилась прекрасна донька Оксана. Часи тоді були дуже непростими. Роботи аж такої не було, тому вони завжди їхали до батьків в село, допомагали зі всім, а ті взамін давали всього, що у селі було. Але проблеми їх не залишили, дальше садік, який був далеко від дому, тому іноді забираючи доньку з садочка, Люба із заздрістю поглядала на інші сім’ї, які підвозили своїх дітей на власному автомобілі.
У всьому жінка винила чоловіка, який мало заробляв і вони із донькою нічого не могли собі дозволити. Мабуть, тоді у неї і з’явилась в голові думка, що дарма вийшла заміж за простого службовця.
Люба згадала, що у неї у столиці є родичка, до якої вона почала їздити у гості. Їздила декілька раз на місяць. І тут через деякий час із столиці дружина поверталася із новими, дорогими речами, то золотий ланцюжок на шиї, який не міг дозволити купити Роман, то нову шкіряну сумочку, а потім і шубку, на яку нібито жінка позичила гроші у матері. А одного разу Люба заявила чоловіку, що хоче розлучитися. Чоловік дуже просився у дружини, але вона все ж його залишила і пішла до багатого чоловіка.
З розбитим серцем чоловік залишив дружині побудований будинок і все, що в ньому – пішов на орендовану квартиру. Але не залишав думки помиритися з коханою. Всі чекали, коли вже до Люби приїде на заручини той столичний олігарх, але він не поспішав. І раптом несподівано жінка зійшлася з дрібним бізнесменом.
Лише найближчій подрузі відкрила таємницю: коли поспішила порадувати багатія, що стала вільною, він скептично відповів, що погуляти – це одне, а жити разом – зовсім інше, і що ніколи не проміняє двох своїх дітей на сторонню жінку, нехай і таку гарну. Тоді Люба залишилася ні з чим.
А Роман оговтавшись від пережитого, зустрів іншу жінку, з якою незабаром і одружився. Тепер він по справжньому щасливий. Тому що знайшов вірну жінку, яка подарувала йому сина і справжнє щастя.