Чоловік відмовляється мені допомагати хоч трішки.

У шлюбі перебуваю вже близько десяти років. Так, я чудово розумію, яка саме роль відведене дружині і її прямі обов’язки. Мій чоловік постійно пропадав на роботі, заробляв гроші нам на життя. Я ж в той час старалася його підтримувати добрим словом, порядком вдома та смачними обідами і вечерями.

З часом я перетворилася у механічну безкоштовну хатню прислугу. Від жінки в мені нічого не залишалося. А мені так бракувало уваги чоловіка до мене як до жінки, перс за все красивої і тендітної жінки.

У нас за час шлюбу    є   двоє прекрасних дітей. Все наше подружнє життя – це великий декрет, без жодного вихідного дня. Вихованням дітей займалася лише я, оскільки чоловік постійно був на роботі.

Читайте також Коли моя донька одружувалася з багатієм, її життя я уявляла зовсім по-іншому.

Ось і декрет закінчився і настав мій час повертатися на роботу. Я раділа, адже нарешті вирвуся з домашніх стін. Думала, що всі обов’язки щодо дітей і щодо дому ми розділимо з чоловіком пополам, але ні. На мене звалилося ще більше роботи. Крім мене вдома ніхто нічого не робить. Ніхто, ні діти, ні чоловік навіть чашку від чаю за собою не помиють, і тарілки з столу не приберуть.

Чоловік відмовляється мені допомагати хоч трішки. Постійно запевняє, що не має сил і втомлюється на роботі. Але ж я також ходжу на роботу і заробляю достатньо, втомлююся не менше за нього. Моменту виходу на роботу я чекала із великим нетерпінням, оскільки в декретні роки в мені оселився страх, що я може перетворитися на домогосподарку. А мені так хочеться самореалізовуватися і розвиватися в кар’єрному плані. Нарешті я маю куди гарно одягнутися, зробити ніжний макіяж та зачіску.

З чоловіком ми не один раз розмовляли на цю тему і кожного разу я просила його змінити свої погляди, почати допомагати мені хоч у чомусь. І після кожної такої розмови я чула лише одне, що я жінка і мій обов’язок сидіти вдома і займатися дітьми, а не ходити на роботу.

Ось, одного разу чоловік затримався на роботі, а я прилягла на дивані і заснула. Прокинулася від його слів: «Чого спиш? Давай грій їсти, я голодний з роботи прийшов!». Сказати чесно, що я була шокована – це нічого не сказати. Я втомлена після роботи і після прибирання вдома задрімала, а він мене розбудив гріти їжу. Невже так важко поставити приготовану заздалегідь мною порцію до мікрохвильової печі, тицьнути кнопку і загріти собі?!

Так повторювалося ще кілька разів. І одного дня я не витримала. Зібрала речі дітей і свої речі і поїхала до батьків. Я втомилася. Я хочу хоч десять хвилин відпочинку і ще стільки ж уваги і тепла. Я думала, що рідна мама мене зрозуміє, а тато підтримає, а вони сказали, що приймати в цьому участі не будуть і почали мене відправляти до чоловіка назад. Мовляв вони самі хочуть хоч трохи відпочинку і спокою, а тут я з двома малими дітьми.