Перейти до вмісту

Чудова стаття про відомого психолога та його матір

Мати відомого психолога Роберта Ділтса, у 1978 році мала  рак. Її лікували, але результату не було. У 1982 році Патрісію Ділтс виписали додому з четвертою стадією . Роберт вирішив: якщо він зумів надати допомогу стільком стороннім людям, своїм клієнтам, то чому він не може спробувати допомогти матері?

Ділтс буквально на кілька днів замкнувся з матір’ю в будинку і в процесі роботи зробив одне з найважливіших відкриттів в психології. Він виявив причини, через які люди самі не дозволяють собі змінити своє життя на краще. Ділтс назвав це «обмежуючими переконаннями», або «вірусами свідомості». Їх виявилося три.

– Синочку, – сказала Патрісія Ділтс. – Я розумію, що ти дуже мене любиш. Але ніхто і ніколи не виліковувався.

Це – перше обмежуюче переконання, яке Ділтс назвав «безнадійність» – Якщо ніхто й ніколи чогось не зміг, то і я не зможу. Є варіанти: «жодна жінка цього не може», «ніхто в цій країні так не може», «жоден наш пенсіонер …» і так далі. Але Ділтс не був би геніальним психологом, якби досить швидко не здогадався, як можна впоратися з безнадією: треба знайти виключення з правил.

Читайте також Сирний Наполеон

Він приніс мамі вирізки з газет, виписки з медичних журналів, записи телепередач про людей, які несподівано і невідомо як для лікарів, вилікувалися від важких хворіб.

 

Але далі: Ділтс зіткнувся з другим типом «вірусу свідомості» – безпорадністю. – Так, звичайно, – сказала його мама, – такі люди є. Але вони – особливі і це виключення. Я не така: я звичайна, стара, слабка і хвора жінка.

 

Я не зможу так, як вийшло у них, у мене немає на це ресурсів. Але й це виявилося можливим подолати: Роберт Ділтс, який вважав, що у будь-якої людини є необмежений ресурс, нагадав матері, як колись давно їх сім’я жила бідно і впроголодь, але вона завжди знаходила вихід із ситуацій, які здавалися безвихідними. Вони жили за принципом «очі бояться, а руки роблять». Коли Патрісія Ділтс згадала ці епізоди, вона підбадьорилася, і їй стало краще.

Але ненадовго.

На їхньому шляху виникла остання перешкода – третє переконання, яке обмежує людину. Лікар назвав його «нікчемністю».

 

Ділтс виявив, що відданість родині, батькам і старшим родичам – хороша, в загальному, риса, але може зіграти з людиною злий жарт. Для його матері одужати в ситуації, в якій її власна мама не здужала, було рівносильно зраді. Якщо так жили наші предки, а ми їх любимо, значить, так будемо жити і ми. Коротше, «ніколи не жили добре, годі й починати».

Знайоме?

Подолати цю перешкоду було найважче. Але Роберт Ділтс здогадався, як це зробити, і тепер ми теж можемо скористатися його відкриттям.

– Подумай гарненько, – сказав він матері. – А чи хочеш ти, щоб моя сестра, твоя дочка, якщо вона раптом коли-небудь буде мати рак

– Що ти таке кажеш! – обурилася Патрісія Ділтс.

– Ну так подай їй хороший приклад. Якщо ти зараз вирішиш поправитися, то і вона, захворівши, скаже собі: моя мати зуміла одужати, і я зумію.

Ресурс для подолання нікчемності лежить в майбутньому. Діти копіюють своїх батьків. Якщо зараз ми не знайдемо нову модель поведінки, яка дозволить нам із задоволенням і користю прожити ще 25 років, а сядемо на лавочку доживати і скаржитися на життя, демонструючи наступному поколінню безнадійність, безпорадність і нікчемність, то й наші діти, які нас дуже люблять, в 50 років скажуть собі: ми нітрохи не кращі за наших батьків, які в 50 стали старими.