Наші діти, точніше невістка вирішила, що ми з чоловіком не достойні няньчитися з її дитиною. А ми були раді прийти молодим батькам на допомогу у будь-який час дня чи ночі. Не оцінили…
Спочатку нам і на руки онучку не давали, нас це дуже ображало. Проте з часом, все наче владналося. Молодим захотілося проводити час одне з одним і вони інколи віддавали нам нашу Софійку на вихідні дні із ночівлею.
Кілька місяців тому зателефонувала невістка. Це був четвер. Зазвичай нас дитину віддавали по суботах, і то рано вранці. Попросила, чи не міг би мій чоловік забрати Софійку сьогодні через дві години на кілька днів.
Звичайно ж я впевнено погодилася. Адже ми обоє на пенсії, хоча працюємо. Та робота у нас сама на себе. Точніше ми приватні підприємці.
Читайте також Не знаю за що я заслужила таку нелюбов свекрухи до себе
Я не розпитувала чому саме в четвер, адже яка різниця. А як пізніше виявилося – уточнити було потрібно. Наш син програміст. Тому він дуже мовчазний. Ми з ним розмовляємо вживу дуже рідко, а по телефону взагалі майже ніколи.
Пізніше ми дізналися, що наш син вирішив самоізолюватися від дружини і дитини, оскільки постійні капризи його доньки були для нього проблемою. Він працює за комп’ютером із цифрами, кодами і може легко збитися і пізніше кілька днів шукати де ж допустив помилки.
Наша невістка відчула того дня сильний біль. Вирішила, що це її турбує апендицит. Оскільки біль у неї була різка та сильна, вона одразу ж поїхала до лікарні. Сина вирішила не попереджати. Хоча повідомлення вона йому написала, яке він і не прочитав.
За кілька днів він прочитав те смс. І одразу ж зателефонував нам, а потім поїхав навідати дружину. У невістки справді був апендицит, проте операцію так і не провели.
Ми з чоловіком зайнялися онукою. Ми її няньчили, годували, одягали, всебічно розвивали. Ми думали, що це затягнеться на кілька днів, максимум тижнів.
Але не тут то було. Наша невістка уже третій місяць лежить в лікарні, і так буде ще мінімум чотири. Існує велика загроза для її життя т тому цілу вагітність вона проведе під наглядом лікарів. Син уже звик, що він сам. Коли ми його просимо хоч на день забрати свою донечку, щоб ми із чоловіком відпочили – він і чути не хоче. А ми теж не молоді люди.
Наші свати живуть у іншій країні, тому змоги приїхати у них нема. Дарма ми злилися на невістку, коли вона нам не хотіла давати з онукою няньчитися. Наш син взагалі від рідної дочки відрікся і чути про неї не хоче. Лишень носом крутить.