fbpx

Десять років тому не стало мого чоловіка і я залишилася одна з двома дітьми. А ще, мені дісталася у спадок чоловікова мама – моя свекруха. Зараз, коли вона в роках, вона хоче, щоб я продала свою квартиру, віддала їй гроші і тоді вона зможе переїхати до своєї доньки.

Десять років тому не стало мого чоловіка і я залишилася одна з двома дітьми. А ще, мені дісталася у спадок чоловікова мама – моя свекруха. Зараз, коли вона в роках (а їй уже 84 роки), вона хоче, щоб я продала свою квартиру, віддала їй гроші і тоді вона зможе переїхати до своєї доньки.

Дивно? Так. Але про все по порядку. Чоловік у мене був людина непроста, працював в поліції, з ним не завжди було легко. Та грошей особливо він не заробляв, тому матеріальне благополуччя нашої сім’ї завжди залежало від мене. З його батьками відносини у мене були нормальними. Я приймала в їх житті активну участь, возила по лікарнях, допомагала продуктами.

Ну в загальному, відносилася не гірше, ніж до своїх батьків. Незадовго до того, як не стало чоловіка, ми купили велику трикімнатну квартиру, зробили гарний ремонт. А в свою двокімнатну, з якої виїхали, перевезли батьків чоловіка. Вони до цього жили в своїй квартирі на околиці міста.

Ремонту в цій квартирі давно не було, під підлогою бігали миші, тому що вона перебувала на першому поверсі будинку, в підвалі якого весь час протікала каналізація. Тому в квартирі завжди був неприємний запах.

Читайте також  Тепер я не знаю, що мені робити. Навіщо потрібне таке заміжжя, яке погіршує якість мого життя?

Продали ми стару квартиру батьків за невеликі гроші, на які чоловік купив собі машину, додавши ще частину своїх. Але потім один за одним спочатку не стало свекра, а потім і мого чоловіка. Мені довелося пересилити себе, взяти себе в руки, змінити подальші плани і піднімати дітей. Свекруха жила поруч зі мною. Куди ж було її подіти?

Я продовжувала повністю оплачувати всі витрати по її квартирі, тому, що я купувала житло на власні кошти і воно було оформлено на мене. Вона, в свою чергу, допомагала мені чим могла. Сиділа з молодшою ​​дитиною, гуляла з нею, забирала з садка. Треба сказати, тоді вона мені дуже допомогла. Час минав, діти підросли, ми переїхали в столицю, адже тут діти могли отримати гарну освіту.

Свекруха продовжує жити в тій же квартирі. Ми кілька разів на рік відвідуємо її, іноді забираємо до себе на місяць-два. Але вона весь час рветься додому на своє ліжко і нічого чути не хоче. Для літніх людей це нормально – хотіти жити в своїй квартирі. Ось така «гра» весь час. То «заберіть мене», то «відвезіть мене додому».

У неї, крім нас, є ще дочка, яка живе в іншому кінці країни. Дочка приїжджає до неї щороку в гості. Бабусі в цьому році виповнилося 84 роки, жити одній їй стає складніше і вона стала говорити сусідам і знайомим, що я повинна продати квартиру, віддати гроші її дочці, а та купить їй квартиру поруч зі своєю.

Такий хід подій мене, звичайно, взагалі не влаштовує. Адже це моя квартира і у мене є діти, яким вона колись буде потрібна. Я можу віддати свекрусі гроші, але тільки ту суму, за яку можна знову купити її стару квартиру. А це дуже небагато… Нічого на них родичка купити не зможе.

facebook