Ліда живе навпроти. Ми дружимо багато років. Вона знає про мене геть усе, як і про я. Ліда має трьох дітей. Вона виростила їх без чоловіка. Жінка поклала своє життя на виховання дітей. Заміж більше не вийшла.
Її діти живуть в різних куточках України. Вони приїжджають рідко. Ліда купила телефон, щоб спілкуватися з ними, але вони не можуть довго говорити.
Ліда проводить вечори сама. Вдень працює біля будинку або на городі. Я спостерігаю за подругою. Мені здається, вона часто сумує.
До мене донька приїжджає постійно. Вона кожні вихідні проводить в мене. Якось Ліда прийшла в суботу з пиріжками. Вона хотіла разом посидіти, поговорити. Ми з Олесею позвали її до нас. Ліда засоромилась і втекла додому. Я бачила в її очах смуток. В той день зрозуміла, діло не в соромі.
Читайте також Лілія просила пробачення у дітей. Розповіла, що пити кинула, бо здоров’я взагалі не дозволяє.
Нещодавно Ліда повеселіла. Діти пообіцяли приїхати, не по одному, а всі разом! Подруга бігала щаслива по подвір’ю. Вона намагалась встигнути навести порядки. Подвір’я прибирала першу половину дня. Після обіду заховалася вдома. Вікна на кухні відчинені, отже, готувала до вечора.
Годинник показував сім годин. Двір Ліди пустував. Подруга виходила кожні двадцять хвилин на подвір’я і виглядала дітей. На вулиці тихо, навіть коти не гуляють. Ліда важко видихала і йшла назад в будинок.
Пройшло вісім годин. На вулиці нікого. Стрілка годинника повільно бігла до дев’яти. Я хвилювалася за подругу. Вона припинила виходити на вулицю. Світло в її будинку згасло.
Постукала до Ліди. Вона прибігла через декілька секунд. На її обличчі красувалася посмішка. Побачивши мене, вона засмутилася.
— Вибач, Галь. Я інших гостей чекала. Не ображайся. — Перепросила Ліда.
Взяла подругу під руку і потягла до хати. Поставила чайник, а Ліда порізала яблучний пиріг. Цей вечір провела з подругою. Вона горювала за дітьми. Вони обіцяли приїхати. Ліда чекала, готувалася. Ніхто не згадав про стареньку матір. З важкістю на серці, залишила подругу.
Вранці Ліда прийшла до мене на сніданок. Я не заперечувала. На ній обличчя не було. Вона майже не спала вночі. Образа та біль не дозволяли зімкнути очей.
Ліда сумно дивилася в чашку.
— Куди ту їжу дівати? — Запитала подруга.
Я не встигла щось сказати. Мою увагу привернув автомобіль за вікном. Він зупинився біля воріт Ліди.
— Як що? Гостей годувати! — Сказала я і вказала на вікно.
Ліда підскочила до вікна. Її лице осяяла посмішка.