До хорошого швидко звикаєш. Хто ж тепер за те все платитиме?

Все життя Павло важко працював і жив заради сім’ї. На старість років, коли діти виросли, а дім був доведений до толку, чоловік вирішив пожити для себе.

 

Ще в молоді роки зустрів Ліду, дівчину із сусіднього села. Зовсім скоро зіграли весілля, а там і поповнення мали. Було у них уже двоє діток. Родину треба забезпечувати, годувати, тож Павло пішов по людях у найми. Допомагав робити ремонти, будувати будівлі, варив ворота, словом не цурався ніякої праці.

Читайте також Домашній мармелад з яблук

Так помаленьку і діток виростив і власний будинок до толку довів. Двір мав великий, гарний, вкладений плиткою. І в хаті свіжесенький ремонт готовий.

Старший син з родинного гнізда вилетів і подався у столицю. Менша донька, Ліза, готувалася вступати до інституту. Гроші потрібні були чималенькі, тож Павло наважився їхати в місто на заробітки. Чоловіки з його села вже давно призвичаїлися так жити, тож і він вирішив спробувати.

Минули роки, діти вже давно жили своїм життям. Ліза після навчання одразу пішла в декрет і повернулася зі своїм чоловіком до батьківської хати. Тимофій влаштувався на добру роботу, тож залишився в місті.

Потреби у великих грошах більше не було, але дружина все одно не вгавала. І на те їй потрібно, і на те…Така вона вже в нього була: любила гроші витрачати, а от тями, як вони важко їх заробити, у неї не було. Павло давно зрозумів, що вдома радіють не йому, а тим папірцям, які він кожного разу із собою привозив.

Зателефонував і зізнався, що має іншу жінку. Він її кохає, а додому повертатися не збирається. Дітям майбутнє він дав, дружину всім необхідним забезпечив. Настав час пожити для себе.

Дружина як почула, що Павло із родини йде, була страшенно розлючена. Не через те, що чоловіка втратила, а через те, що нікому більше їй гроші давати. До хорошого швидко звикаєш. Хто ж тепер за те все платитиме? До роботи вона не звикла. Жодного дня у своєму житті не працювала. Важкі часи для неї настали, добре хоч діти поряд, не дадуть матері пропасти.

Минуло 6 років. Прохолоду тихого осіннього вечора розвіяли крик і сварка у домі Дмитренків. Усі допитливі сусіди повибігали з будинків послухати, що ж там у сусідів коїться. Виявляється блудний сусід Павло до рідного дому повернувся. Тільки зустріли його зовсім не радісно. Ліза так верещала, що і в сусіднє село було чути. Рідного тата, який її виростив, вивчив, на поріг не пустила.

Добре, що Павло брата мав, до нього і подався. Довго у рідні не затримувався. Через місяць потрапив у лікарню і з неї вже не вийшов. Хворий був, про болячку знав, тож і приїздив у рідних прощення попросити і попрощатися. Шкода, що його навіть не вислухали.