Перейти до вмісту

До мене прийшла працевлаштовуватися колишня моя однокласниця. Вона не впізнала мене, бо з часу закінчення школи минуло вже майже десять років. А життя розставило свої крапки

До мене прийшла працевлаштовуватися колишня моя однокласниця. Вона не впізнала мене, бо з часу закінчення школи минуло вже майже десять років. А життя розставило свої крапки…

До того я ніколи не розповідала про свої проблеми, які довелося пережити ще за шкільною партою. А зараз, після приходу моєї однокласниці, на мене нахлинули спогади і не дають мені спокою.

Свого часу у восьмому класі я була вимушена перейти вчитися в елітну школу. Мій тато був директором однієї великої фірми, яка поміняла офіс. Для зручності тато вирішив переїхати в цей район жити.

І ось я вперше заходжу в цілком для мене чужий клас. Мене зразу оцінили як дитину з малозабезпеченої сім’ї. Одежі я на цей час зовсім не надавала значення. Мені важлива була зручність. А тут зібралися діти-хіпі, до яких я не належала. З того дня й почалися мої поневіряння.

У звичайній школі я добре вчилася, у нас був дружній клас, діти в якому одне від одного мало чим відрізнялися. А тут був шик, високомірність, брязкання дорогими аксесуарами, дорога одежа, хизування одне перед одним, гроші… Я була наче сіра мишка серед своїх однокласників. Звісно, що мені батьки також могли придбати дорогу одежу і багато інших красивих речей. Але я в цьому не відчувала потреби. І, зрештою, я не хотіла нікому нічого доказувати.

Мене часом тормосили за волосся, рвали на мені одежу, плювали в мою сторону, насміхалися без будь-якого приводу. Тут це було нормою. Моїми друзями стали такі ж принижені діти – один хлопчик і двоє дівчаток.

Читайте також Люди не замислюються над тим, що Господь бажає нам всього найкращого, але ще не настала мить для цього.

Я не хотіла всього цього розповідати батькам. А вони за роботою і не особливо розпитували мене. Оцінки в щоденнику завжди були хороші.

На випускний вечір я одягнула дуже красиве біле плаття, яке підкреслювало мою природну вроду. Але за годину мій наряд перетворився у лахміття. Мене загнали в куток троє найагресивніших дівчат і буквально шматували на мені одежу, даючи ще й стусани під ребра.

Я терпіла. Жаліла своїх батьків. І думала, що скарга може лише ускладнити цю ситуацію.

Зараз у мене все чудово. Я маю коханого чоловіка, красуню донечку і власний бізнес. У мене склалося все якнайкраще.

Нещодавно до мене прийшла влаштовуватися на роботу моя однокласниця. Вона була схвильована і мене не впізнала.

Розповіла, що не має ніякої освіти, бо після школи одразу завагітніла.

-А як ваші батьки? – запитала я.

-Мами не стало. Тато збанкрутував. А ви їх знаєте? – підняла на мене очі.

-Ні. Просто прізвище для мене знайоме, – викрутилася я. – Вибачте, Олю. Наразі у мене нема для вас вакансій, – поспішила з нею попрощатися.

Щойно зачинилися за нею двері, я одразу розплакалася. Так, я могла її зараз покарати, як одну з тих, що знущалися наді мною. Але не стала. Життя само розставить усе по місцях.

Важливо, що я змогла забути всі завдані мені образи і піднятися над ними, стати щасливою.

Зараз поділилася вперше цією розповіддю і на душі наче стало світліше – скинула те, що часом мене все-таки муляло.