Живемо з чоловіком удвох, я за ним доглядаю. Це забирає у мене багато сил та часу, але хто ж ще про нього подбає, як не дружина.
Крім хворого чоловіка я маю ще один клопіт – доньку. Хоч вона й виросла, а от подорослішати певне забула. Бабусею я с вперше стала ще у 37 років. З того часу й почалося. Донька постійно просить мене посидіти з онуками. Ви не подумайте, їх я люблю, але й так маю чим зайнятися.
Анжелу я не розумію. Їй лише 32 роки, уже троє дітей. Донька ніде не працює, тобто нагальної потреби у няньці в неї немає. Раніше, коли була молодша гляділа за дітьми без проблем. Зараз же, коли роки вже не ті, донька все частіше залишає їх зі мною. Сама ж біжить на зустріч з черговим кавалером або зустрічається з подругами.
Читайте також Салат «Сеньйора»
Нещодавно Анжела приголомшила мене своєю заявкою. Її черговий кавалер запросив доньку на відпочинок. «Мамо, мене не буде у місті декілька днів, тож ти маєш приглянути за дітьми». Вперше за все своє життя я їй відмовила.
Мені потрібно дбати про хворого чоловіка, сама здоров’я не маю, а тут ще в придачу троє малих дітей. Дочка спершу ніби не почула мене, а коли до неї дійшов зміст моїх слів – страшенно розгнівалася. Обізвала мене егоїсткою. В придачу до всього додала, що внуків мені більше не бачити.
Зараз я сама розумію, що стала винуватицею такої поведінки. Не варто було в усьому їй догоджати та йти на повідку. Мені самій незручно відмовляти власним онукам, але я ж роблю це не просто так.
Через декілька днів після нашої сварки, я думала, що донька заспокоїться та прийде миритися. Коли цього не сталося сама їй зателефонувала. Анжела сказала, що буде зі мною спілкуватися лише тоді, коли я залишуся з дітьми.