Доню, заспокойся! Ми пишаємось тобою! Твій вчинок вартий поваги

Катя поїхала з дому, коли їй було лиш сімнадцять років, тобто відразу після школи. Сімейні обставини змусили дівчину не слідувати за мрією стати відомим модельєром, а їхати на заробітки в сусідню країну. Довгий час вона не могла спілкуватись зі своїми батьками, бо не мала комп’ютера, або телефона з камерою. Свій вона залишила дома, щоб було куди дзвонити, коли вона заробить на новий. На два місяці батьки втратили сон.

Коли донька нарешті подзвонила додому, розповіла все про свою нову роботу на фермі. Показала свою кімнату і кухню. Тато сказав що дуже пишається нею.

Впродовж двох років Катя не поверталась додому. Заробляла гроші, щоб батьки могли не думати, за що купити хліба, та звісно, собі на мрію. Нарешті вона зможе вступити до університету.

Читайте також Mама Олексія, відразу зненавиділа мене та доньку

Незабаром Різдво, Катя телефонує батькам по скайпу, щоб повідомити, що вона їде додому не сама. Але такого батьки точно не очікували. Їхня донька приїхала додому з чоловіком і маленькою донькою. Малечі виповнився вже цілий рік.

-Чому ти приховувала від нас?

-Я хвилювалась, що ви не приймете мого рішення. Зараз, якщо ви дозволите, ми поживемо трішки з вами, поки купимо квартиру і зробимо в ній ремонт.

Звісно, батьки не відмовили. Бабуся з дідусем постійно були біля онуки. Гралися з нею, ходили на прогулянки, годували з ложечки. Неочікуване диво, яке принесло радість в будинок. Малеча дала новий сенс для життя.

Одного морозного ранку листоноша приніс пошту. На одному з листів була печатка Польського центру вcинoвлення. Мама Катрусі здивувалась і геть не могла зрозуміти до чого тут вcин0влeння і їхня сім’я, а тим паче Польська печатка.

Ввечері, коли всі зібрались за столом, жінка положила цей лист на стіл, запитально подивилась у вічі донці з чоловіком.

-Мамо, я хотіла тобі пояснити це пізніше, але якщо вже така ситуація… періодично, між роботою на фермі, я працювала санітаркою в дитячому будинку. Там я і зустріла Сашка. Він був там педіатром. Ми зустрічались понад рок, і вирішили, що більше тягнути немає сенсу і пішли вінчатись в місцевій церкві.

Через місяць, коли наші зміни знову випали разом, до нашого центру привезли Златку. Їй тоді було лиш пів рочку. Міцна, круглощока дівчинка… ми відразу закохались в неї.

Катя трішки помовчала. Сашко обійняв за плечі підтримуючи. Батьки стояли мовчки, чекаючи продовження розповіді.

-Мама дитини відмовилась від неї. Златка була не від коханої людини, а наслідком нacилля. Жінка всю вагітність та пів року після намагалась з цим змиритись, та в неї не вийшло. Вона віддала малечу до дитяч0г0 будинку. А там, її зустріли ми, й вже не могли відпустити.

Дівчина вирішила закінчити історію. Продовження було і так всім зрозуміле. Пара взяла до себе в сім’ю Злату. Поки документи були готові, вони змогли заробити достатньо коштів. Сашко знайшов ще одну роботу. Каті підняли заробітну плату і надали більше житло для вже великої сім’ї.

-Ми зрозуміємо, якщо ви більше не захочете бачити нас у себе дома, та не приймете Златку як свою онуку. Але я ні про що не жалкую!

-Доню, заспокойся! Ми пишаємось тобою! Твій вчинок вартий поваги! Єдине за що ми в образі, це те, що ти нам нічого не розповідала!