Дорогі дівчата, запам’ятайте, перш, ніж закохуватися у чужого чоловіка, добре подумайте, чи варто робити це. Повірте, він такий, як усі. Романтика мине дуже швидко і залишаться сірі будні.

З Іриною ми дружили ще зі шкільної лавки, потім разом вступили до університету. Вона завжди була красунею, тому вже на другому курсі і вискочила заміж за нашого одногрупника. Ігор був звичайним хлопцем з села, але з неймовірно добрим серцем.

Вже коли в Ірини і Ігоря з’явилася донька, я також вийшла заміж, але мій шлюб виявився не таким, як я планувала. Разом з Антоном ми прожили трохи більше року і розбіглися. Дітей так і не нажили. Я часто зустрічалася з Іриною. Вона підтримувала мене після розлучення. А коли в них народилася друга донька, навіть взяли мене за куму. Після того моменту, я ще більше зблизилась з їхньою сім’єю.

Читайте також Вчора я вирішила остаточно переконатися, що все налагодилося і проблема зникла. Знову залізла в його телефон – та ж картина, повідомлення видалені, дзвінки від неї і їй.

– Мені так тебе шкода. Навіть не знаю, щоб я робила, якби залишилася одна. Але навіть думати про таке не хочу, адже мій Ігор не такий як усі. Він кохає мене і ніколи не зробить мені боляче.

Одного разу в Ірини був ювілей. Святкували вони дома, так як другій дочці, моїй похресниці, ще не виповнилося й рочку. Після того, як гості розійшлися, я вирішила допомогти кумі, прибрала зі столу, перемила посуд. Вже було близько одинадцятої вечора, як я йшла додому, а живу я на сусідній вулиці.

– Ігор, проведи Галину, як не як, але ніч на вулиці. Мені так буде спокійніше.
Тієї ночі ми йшли освіченою ліхтарями вулицею. Не знаю як, але біля самого під’їзду ми з Ігорем поцілувалися. Це було як уві сні. Не розумію, що тоді керувало нами обома.

З того часу ми почали таємно зустрічатися з Ігорем. Все було так романтично. Він дарував мені квіти, подарунки, ласку, якої мені так не хватало.
Я все рідше з’являлась дома у подруги. Вигадувала різні історії, лиш би не зустрічатись з нею. З Ігорем я жила мов в раю. Він все частіше навідувався до мене.
Якось забігла до мене Ірина вся в сльозах. Вона казала, що її Ігор сильно змінився, що вона серцем відчуває, що в нього хтось з’явився, і як їй тепер жити з цим далі. Я дивилась на неї, і у мене не було жодного до неї співчуття. Я вважала, що також маю право на щастя, навіть чуже…

Та все змінилося одного єдиного дня. Я прийшла з роботи сильно засмучена. Мене боліла голова, і в той час я, як ніколи, потребувала підтримки Ігоря. Він прийшов до мене як і домовлялися, але замість того, щоб мене пожаліти, приголубити, він просто сказав, нічого страшного, краще дай мені поїсти. В цей день суп був не смачний, котлети підгорівші. Він розсердився і сказав, що ніяка я не господиня, і все в тому дусі.

Мені ніби пелена з очей зійшла. – Що я наробила? Для чого все це? Ірина мені довірилась, ми навіть стали кумами, а я ось так повелася. І не знаю як довго б це тривало, якби не та ситуація з котлетами. Я зрозуміла, що романтика триває не довго, починаються будні: брудні шкарпетки, не мита посуда, погано попрасована сорочка.

Я зрозуміла, що він самий звичайний чоловік, яких так багато на цьому світі. Що не варто забирати його з сім’ї. Треба просто почекати, поки з’явиться твоє щастя на горизонті.