Історії

Думаю, що я впораюся з цією ситуацією, але тепер я чітко побачила, що розраховувати на чиюсь допомогу в житті не варто.

Нещодавно в мене сталася така ситуація, яка відкрила мені очі на тих, хто мене оточує. В грудні, перед самими новорічними святами, я впала і на ногу мені наклали гіпс. Зрозуміло, що ходити на роботу за таких умов я не могла – там практично весь день треба на ногах стояти. Тоді мене “попросили” піти з роботи.

Зараз я відновлююся, шукаю роботу, бо сидіти вдома я собі не можу дозволити – треба годувати дітей. Їх у мене аж двоє – старшій тринадцять, другий вісім. Весь цей час ми з дітьми якось перебивалися на макаронах і на гречці, від чого діти і хворіти почали.

Нещодавно до мене в гості зайшла подруга, я пригостила її кавою, а вона потягнулася в холодильник за молоком. Відкрила і обімліла – мій практично пустий холодильник настільки її вразив, що вона відразу запропонувала мені позичити грошей. Я аж розплакалася.

Подруга не повірила, що мені ніхто не допомагає, всі отак кинули мене напризволяще. Справа в тому, що батьки у мене далеко не бідні люди. Моя мама на пенсії, але батько ще працює на повну силу начальником на будівництві, за кордон їздить у відрядження. Брат теж працює, дружину з дітьми нещодавно відправив відпочивати закордон. І всі ж в курсі моєї ситуації, але пропонувати допомогу ніхто не поспішає.

Читайте також Можливо, хтось скаже, що я зрадник, кинув дружину з двома дітьми, і таке інше, але я робив все, що міг, а цього не цінували. Зате тепер мене кохають, поважають і цінують.

А я і не прошу … Брат на самому початку, в грудні ще, сказав – мовляв, ну, якщо що буде треба, телефонуй. А мені не зручно. Та ніби як і не крайня ситуація ще. Так, цукерок-фруктів немає, за квартиру не сплачено кілька місяців. Але крупа є, макарони, через тиждень аліменти повинні прийти, а там може пощастить знайти роботу.

Подруга мене не підтримала. Каже, що в такій ситуації треба і дзвонити, і говорити без натяків – мовляв, потрібні гроші, стільки то, коли віддам – ​​не знаю, але буду намагатися віддати.

Але я так не можу, якби вони захотіли, приїхали б і допомогли. Невже набрати в сумку простих продуктів і привезти рідним онукам і племінницям в наш час це проблема? А якщо за кілька місяців вони цього так і не зробили, значить не хотіли. Думаю, що я впораюся з цією ситуацією, але тепер я чітко побачила, що розраховувати на чиюсь допомогу в житті не варто.