Мене донька познайомила з нареченим, він дуже ідеальний.
«Таких ідеальних чоловіків не буває» – подумала про себе я. Минуло пару місяців і дочка заявила, що виходить за свого кавалера заміж. Я прекрасно бачила, як моїй дитині добре з цим юнаком, тому і закрила очі на свої забобони. Ми відгуляли розкішне весілля і допомогли дітям купити власну квартиру.
Але вже через півроку новоспечений чоловік показав себе справжнього. Він заявив, що йде до іншої жінки і йому набридло жити з «правильною» дружиною, яка влазить в його особистий простір. Але речі чоловік дочки збирати не став, як ніби розраховував на повернення.
Як зараз пам’ятаю ті страшні дні, коли я цілодобово перебувала біля своєї дитини і намагалася його хоч якось заспокоїти і підтримати.
Читайте також: Мамо тато тобі зраджує, тому я його не люблю.
Вона закинула всі свої справи і цілими днями лежала в ліжку, ридаючи в подушку. Минув тиждень і моя дитина почала приходити в себе. Я завела розмову про можливе розлучення. Але дочка була категорично проти такого рішення. Мені в голову не приходило, чому вона на відмову не хоче розлучатися з чоловіком. Але незабаром до мене дійшло – я скоро стану бабусею. Та й вона пізніше зізналася, що під серцем носить малюка.
Я порадила дочці розповісти все чоловікові. Вона зателефонувала чоловікові, а він зрадів і ввечері стояв на порозі квартири і просив вибачення у дружини.
Я вважаю, що дитина повинна рости в повноцінній сім’ї, тому наполягла на їх примиренні. Вони теж були не проти. Все вляглося і забулося. Уже влітку народився їх синочок. Молода сім’я почала щосили займатися його розвитком і вихованням. Коли я приходила до дочки в гості, то просто не впізнавала зятя. Він став таким турботливим батьком, що страшно було дивитися на нього. Постійно бігав за малюком, читав йому казки, співав пісні.
Вони часто гуляли вдвох на вулиці, поки дочка займалася хатніми справами. Я трохи заспокоїлася, але все-таки розуміла що завжди так не буде. І виявилося, що не дарма.
Награвшись пару років з сином, зять знову взявся за старе і вирішив піти з дому. На цей раз його не влаштувала «сімейна рутина». Йому вічно треба було кудись бігти, щось робити, але тільки не сидіти вдома. А в нормальній сім’ї по іншому не можна. Перед відходом він навіть забрав половину своїх речей. Раніше такого не було, тому дочка серйозно злякалася і зателефонувала мені.
Приїхавши, я почала її заспокоювати: «Нікуди він від тебе не дінеться. У вас же дитина. Походить десь і зрозуміє, що крім сім’ї він нікому не потрібен. А якщо ні, то ми змусимо його це зробити».
Дочка сподівалася и вірила, що чоловік скоро повернеться. Але коли пройшов тиждень и він приїхав за ще одним чемоданом, вона впала в депресію. Довелося навіть записати її на прийом до психолога. Два-три сеанси и дочці полегшало. Поки вона проходила курс психологічної реабілітації, я даремно часу не втрачала.
Використовуючи свої зв’язки, я знайшла зятя і влаштувала йому справжній «розбір польотів». І поставила умови: або він повертається в сім’ю, або буде платити такі аліменти на дитину, що й не снилося. Тому після свого тритижневого загулу він вирішив повернутися до дружини і сина. Дочка звичайно не упустила свій шанс познущатися над чоловіком, але пробачила і прийняла назад.
Мені було боляче дивитися, що вона живе з таким неблагополучним чоловіком, але що поробиш. Зворотного шляху вже не було.
І ось днями, коли ми відзначали п’ятиріччя внука, дочка підсіла до мене і сказала пошепки: «Мам, напевно він скоро піде від нас». Мене аж почало типати. Невже мій зять знову хоче піти від дружини і дитини? Ось чого йому не вистачає? У зятя є все: і будинок, і машина, і хороша робота, і дитина, і красуня-дружина.
Весь вечір я сиділа і скоса позирала на цього гультяя. Два рази він йшов з сім’ї і два рази дочка його прощала і брала додому. Будь-яка інша жінка послала б такого чоловіка і справлялася б сама. А тут за ним бігають, як за королем, прощають всі його походи та інше.