Фатальний роман, що зруйнував не одну долю. Підступна подруга

Ірина з Іваном щасливо жили в шлюбі вже вісім років, виховували доньку. В їхній оселі часто збиралися друзі. Однією з найбажаніших гостей завжди була Ніна — Ірина подруга з дитинства. Жінка  довіряла їй, як собі. Все змінив день, коли жінка потрапила до лікарні з апендицитом. Перед тим зателефонувала подрузі, щоби та допомогла Іванові по господарству. Після кількох днів «допомоги» вона стала Івановою коханкою.

Іра повернулася з лікарні, а її чоловік далі таємно зустрічався з Ніною. Іван відверто сказав їй, що не покине сім’ю, але Ніна була наполегливою. Хотіла, щоби коханий належав тільки їй.

— Я не можу, в мене дочка, — вкотре повторював чоловік.

— То ти через неї не можеш піти від Іри? — допитувалася. — А якби її не було, то пішов би?

Одного разу чоловіка так дістали коханчині наполягання, що він підвівся з ліжка, мовчки одягнувся і пішов, гримнувши дверима.

Ніна зрозуміла, що це — кінець їхнього роману і вирішила діяти рішуче. Вступивши у змову зі своїм неблагополучним братом, вона зважилася на злочин — викрадення Іванової дочки. Дівчинку забрали, коли вона поверталася додому з дитячого майданчика, і передали людині, котру знайшов Нінин брат. А Ніна навіть не поцікавилася, в чиї руки потрапила дівчинка. Можливо, її взяли цигани й змушуватимуть жебракувати?

Читайте також  Моя мати завжди була до мене байдужа.Горе матір

Узявши гроші, Ніна тішилася: і розбагатіла, Іван невдовзі буде з нею. Невідомо, що затьмарило жінці розум. Невже кохання? Невже не розуміла, що викрала і продала людину? Мабуть, ні. Бо спокійно сиділа вдома і чекала, поки прийде коханий.

А він не забарився. Щойно Ніна відчинила двері, в її погляді прочитав, що винна. І якби не її усмішка та слова: «Тепер тебе нічого не тримає. Йди до мене», то, може, повівся б інакше. Але Нінин цинізм вивів чоловіка із себе. Крикнув: «Де моя дитина?!» і з усієї сили вдарив жінку в обличчя. Вона впала і вдарилася скронею об кут стола…

Чоловік повернувся додому, все розповів Ірі покаявся в своєму гріхові. Дружина, приголомшена подвійним горем, вислухала чоловіка мовчки. Він, висповідавшись, вийшов із дому, а за кілька хвилин вечорову тишу розсік скрип гальм — чоловік кинувся під вантажівку і загинув на місці.

Ірина вже тривалий час у психіатричній лікарні. Постійно шепоче щось про Ніну, про чоловіків… Своє монотонне бурмотіння часто обриває розпачливим воланням «Не вірю! За що?!» Тоді медики кидаються до неї і заспокоюють уколом… А про долю її доньки ніхто нічого не знає і досі…