Фраза, яка стала фатальною у її житті.

“Спочатку ми не хочемо дітей, а потім діти не хочуть нас”– сказала моя мама, у відповідь на моє запитання.

Ми з мамою були в гостях у її подруги. Тітка Галина, жінка років 50-ти, доглянута, інтелігентна, завжди спокійна і врівноважена. У її домі панував ідеальний порядок. Вона – професор місцевого інституту. І все в неї ніби було добре, та… мала вона одне велике горе – хвору донечку, років восьми.

На моє запитання: «Що з нею? Чому Наталя така?», – моя мама тихо відповіла, так, ніби про себе: «Спочатку ми не хочемо дітей, а потім діти не хочуть нас».

Тоді я не розуміла, що мала на увазі моя мама. І тільки, коли я стала дорослою, я зрозуміла.

Читайте також: Дівчина пішла до ворожки і, добре заплативши їй, попросила розлучити закоханих.

Тітка Галина в молодості була дуже розумною, амбітною і перспективною. Із своїм чоловіком (а він теж був викладачем інституту) вони багато працювали, щоб добитися усього того, що зараз мали. Одружилися ще коли самі були студентами, але заводити дітей не спішили, все мотивували це тим, що треба багато вчитися, багато працювати, чогось досягнути, пожити «для себе», а тоді вже заводити дітей.

Саме слово «заводити» часто вживала Галина, коли її батьки чи друзі натякали на те, що вже час.

І ця фраза стала фатальною у її житті, бо коли вони захотіли, щоб у їхній оселі нарешті з’явився малюк, нічого не виходило.

Довгих 10 років вона і її чоловік поневірялися по лікарях, перевірялися, їздили на курорти – та все намарно.

«Я не бачу жодних фізіологічних причин, по яких ви з чоловіком не можете стати батьками, у вас обох абсолютно все нормально. Містика якась, таке враження, що діти вас не хочуть» – в розпачі розводила руками лікар.

І тут пригадалися Галині її слова. Скільки разів вона говорила, що не хоче дітей, принаймі зараз. Думала, що коли захоче, все станеться як за помахом чарівної палички.

Через довгих 10 років вони все ж таки почули радісну новину: у вас буде дитинка. Та радість була недовгою, бо дівчинка народилася хворою. Незважаючи ні на що, тітка Галина щаслива, бо має заради кого жити.

Зараз, вже у моєму дорослому житті, коли я чую від когось: «Діти – ще ні! Ми ще хочемо трохи пожити «для себе», зробити кар’єру, відпочивати і т. д.» я мимоволі згадую тітку Галину.

Звичайно, у кожного своя доля, але ця історія навчила мене, що до деяких (особливо найважливіших тем) слова треба підбирати дуже обережно…