Ще давно мати мені сама показувала, що на своєму рахунку вона зберігає більше шістдесяти тисяч гривень. Вона завжди економила, жила скромно, зайвого нічого не купувала, а пенсію відкладала. Вона витрачала кошти лиш на найнеобхідніші речі і тому майже всю пенсію щомісяця збирала на банківський рахунок. Ось так з роками вона заощадила достатньо значну суму.
Після того, як я вийшла заміж, переїхала до чоловіка в інше місто. Тому вже багато років живу за 400 кілометрів від рідного дому. Зрозуміло, що й маму навідувати часто не могла. Однак недалеко від матері жив мій старший брат. Саме він і доглядав маму в її останні тижні.
Братові не так давно виповнилося 50 років. Життя у нього склалося непросте. Він одружився дуже рано, але дружина його не могла мати дітей. Він почав пити тому жінка його з хати і вигнала.
Пізніше вони розлучилися, поділили майно і він опинився просто на вулиці, нікому непотрібний. Тому Степан змушений був повернутися в батьківську оселю і жити разом з матір’ю.
Читайте також Миколі все було не до вподоби: багато працюєш — немає часу на нього, не працюєш — немає грошей, іди працювати.
Я ніколи не приховувала, що наша матір мала складну вдачу і владний характер, ніколи не упускала можливості покомандувати. Тому невдовзі безвільного Степана вона зовсім підім’яла під себе. Майже двадцять п’ять років мій брат боявся слово зайве сказати, без суперечок виконував усі материні накази.
Про його п’янки з друзями, посиденьки на кухні з пляшкою уже й мови не було. Ще мати була проти нового одруження Степана. Він вже раз був одружений — досить! До того ж жодна жінка в селі на думку нашої матері не могла підійти її сину, усі були якісь не такі. Усе приказувала:
— Не треба мені абиякої невістки! Одна вже була, що з дому тебе вигнала. Ще раз такого не буде. Тобі треба хазяйновита, скромна і слухняна жінка, а зараз всі такі наглі пішли, що на голову сідають і лиш грошей хочуть. Тобі не треба така дружина.
Моя доля склалась значно краще. Я живу у місті, маю хорошу роботу, чоловік мене любить і поважає, ми маємо трьох діток — двох донечок і сина. Щоправда, ми ще не погасили кредит, який взяли на купівлю квартири, у якій тепер живемо. Але я цим не надто переймаюся, адже ми обоє з чоловіком заробляємо і потроху оплатимо борг. Давно я не навідувалась до рідної домівки, приїхала вже через пів року з того часу, як мами не стало, аби отримати спадщину. І дуже здивувалась, коли побачила, що материн банківський рахунок порожній.
Зрозуміло, що усі материні картки та паролі до них були у Степана, та й брат сама мені про це говорив. Адже коли матір захворіла я телефонувала і пропонувала дати грошей на все необхідне. Але Степан запевнив, що грошей не треба, матір заощадила їх більше, ніж треба. “Для підтримки материного життя грошей точно вистачить, тут справа вже в іншому”, — говорив Степан.
Тому у те, що всі гроші витратили на лікуванна, я зовсім не вірю. Питаю Степана “Де гроші?”, він щось мугикає, ухиляється від відповіді, дратується. Почав дорікати і звинувачувати мене, мовляв, я матір залишила і не згадувала про неї, а тепер приїхала ділити материне майно.
Останніми днями брат взагалі поводився неадекватно, на дзвінки не відповідає навіть в хату не впустив. Я припускаю, що він гроші зняв ще тоді, коли мама вже лежала в лікарні, а лікарі сказали, що пора готуватися до гіршого. Тому Степан встиг зняти все з рахунку ще до мого приїзду. А це означає, що гроші він зняв незаконно, адже матір у своєму стані цього зробити не змогла б. Я вже порадилась щодо цього з юристами, вони запевняють, що можна подати заяву до суду, а таку справу виграти буде дуже легко.
Однак, коли про мої наміри дізналися інші мої родичі, то вони прийняли сторону Степана. Ще й мене попередили, що якщо я подам позов проти рідного брата, який був з матір’ю до останніх її днів, то вони докладуть усіх зусиль, аби я взагалі нічого з материного майна не отримала.