Історії

Хочу розповісти вам свою історію про зраду близької людини.

Мій чоловік став затримуватися на роботі, їхав у авдряжєення в інше місто (хоча раніше такого не спостерігалося) , в загальному став більше часу приділяти роботі.

Якийсь час особливого значення цьому я не надавала. Затримався? Багато роботи. Відрядження? Так має бути. Тривало це протягом пару місяців, як я стала помічати за ним все більше дивацтв: телефон в закритому доступі від мене, на дзвінки відповідає швидко і не хоче говорити, потайний, нервовий.

Але, не дивлячись на ці явні ознаки, що щось не так, я все одно робила вигляд ніби все в порядку і продовжувала жити далі. А що робити? У нас трирічна дитина, яка ж сім’я без батька? Хоча заміж він до сих пір не покликав…

До слова, тривала така дивна поведінка досить довго, поки я, бува, не виявила його телефон на столі в кухні, в той час, як він був у душі. «Забув ….» – подумала я, але cпoкуса дізнатися, що ж там таке, від чого в ньому стільки скритності.

Читайте також: Спочатку я була рада що батьки подарували нам квартиру, але радість тривала рівно до того моменту, як ми переступили поріг.

Взявшись читати смс, я виявила досить цікаву переписку з якоюсь Олесею. У листуванні з нею мій обранець призначав зустріч, говорив, як сумує за її обіймами і поцілунками. Але саме прикре те, як він відгукувався про нас з дитиною… «Вони мене дістали, хочу скоріше заснути, щоб не чути їх.» За що? За що ми з малюком заслужили таке ставлення?

У цей день ввечері він поїхав по роботі і повернувся тільки до вечора наступного дня. Я мовчки дивилася на нього та розуміла, що це кінець. Відразу прийшло усвідомлення того, що всі 4 роки я жила з абсолютно чужою мені людиною, що мою дитину виховує такий мерзенний і чоловік, який зміг заради свого задоволення зрадити не тільки дружину (громадянську), але і самого рідного чоловічка – сина.

І ось я вирішила з’їздити до подруги на кілька днів, охолонути, порадитися і прийняти зважене рішення. Чоловікові сказала, що повернуся не раніше, ніж через 3 дні, сина забрала з собою. Однак вийшло так, що повернулася я на день раніше, днем, коли по ідеї чоловік повинен бути на роботі.

Зайшовши в квартиру, я почула якийсь шум, потім скрип ліжка і нарешті жіночий голос. Попросила сина пройти до себе в кімнату і не виходити. А сама попрямувала в спальню… Як думаєте, що я там побачила?

Так, це була вона. Та сама жінка, по якій він нудьгував. Перші пару секунд вони не помітили мене і продовжували займатися своїми справами, а я стояла в ступорі і не могла прийти до тями від побаченого.

Коли вони помітили мене, по їхніх обличчях було зрозуміло, що почуття сорому, що у нього, що у неї відсутнє.

Він задав мені лише одне питання: «Чи довго тут стоїш?». Я не могла вимовити й слова, сльози полилися градом з очей, в голові все змішалося… Він одягнувся і пішов. Пішов разом з нею. Більше я не чула про нього нічого і ні разу не бачила.

Тільки з розповідей спільних знайомих зрідка можна дізнатися, живий він взагалі, де живе і чим дихає. Як виявилося, з тією жінкою вони розійшлися різними шляхами, на зміну прийшла одна друга, третя. Але чому замість рідного сина він вибрав міняти дам, як рукавички? Чому не можна просто взяти і набрати номер сина, запитати як його справи? А де хоч якась солідарність тієї жінки, яка, як ми знаємо, прекрасно знала, що у нього є дружина і дитина?

Пройшов вже рік. Я зустріла чудового чоловіка, який приймає і мене і мого синочка. Але поспішати мені не хочеться, тому що я знаю, яка це бiль – зрада рідної людини.