fbpx

І тільки тоді, через дванадцять років, я усвідомила, що сімейного щастя у нас не було не з моєї причини, а через чоловіка. Ці роки я вважаю прожитими даремно, тому що постійно відчувала себе якоюсь неповноцінною, нерозумною, некрасивою.

Ще з дитинства я вирізнялася впертістю характеру. То ж, щоб вирватися з батьківської опіки, я вийшла заміж у вісімнадцять років проти батьківської волі, щоб скоріше вирватися з дому. Як виявилося потім, одна “турбота”, просто змінилася іншою.

Мій чоловік був старший за мене на тринадцять років. І відразу ж після весілля заявив, що я занадто молода, а, значить, і без досвіду. Тому всі рішення будуть прийматися ним і обговоренню не підлягають. Хоча я не вважала себе не мудрою і не досвідченою. Університет я закінчила з червоним диплом за фахом вчителя початкових класів. Тому чути про те, що я не маю достатньо розуму і досвіду, мені було прикро. Зараз, після дванадцяти років, я розумію, що саме тоді моя самооцінка різко знизилася.

Я зрозуміла, що перечити чоловікові немає сенсу, тому через деякий час взагалі перестала приймати будь-які рішення. Не приємно про мене відгукувалися і батьки мого чоловіка. Я була студенткою, коли ми одружилися. На кулінарні шедеври взагалі не було часу – практика, курсова, дипломна, постійні заліки і контрольні. Я варила тільки, коли встигала. Чоловік ставився до цього терпимо, але не забував скаржитися своїй мамі на відсутність належного харчування в нашому домі. Від цього у мене взагалі пропало бажання готувати.

 

Читайте також Хлопець начебто непоганий. Одна проблема, що бідний! Ну і звичайно, що там говорити, наша Оксана для нього – вигідна партія

Знаєте, жити, коли тебе ніхто не чує, коли твоїми словами постійно нехтують, не так вже і просто. Навіть мої батьки, коли я хотіла їм поскаржитися на життя, відразу зупиняли мене словами: «У тебе чудовий чоловік. Навчися, нарешті, цінувати те, що маєш». Але ніхто не знав, що на людях чоловік був один, а вдома – інший.

І я дійсно думала, що зі мною щось не так. Бракує розуму, мудрості, терпіння, любові. Була впевнена, що мені не завадять додаткові курси і тренінги з побудови сімейного благополуччя. І я відвідувала їх. Застосовувала на практиці всі знання, які отримувала. Однак позитивної відповідної реакції від чоловіка не бачила,. швидше навпаки.

А потім від спільних знайомих я дізналася, що у мого чоловіка вже багато років є інша жінка. Мені її навіть показали – красива, доглянута, самовпевнена. Не розумію, чому чоловік відразу не пішов до неї, а весь цей час жив зі мною? А, з іншої сторони, чи погодиться та жінка жити з ним – адже зустрічатися, це одне, а жити разом – зовсім інше.

І тільки тоді, через дванадцять років, я усвідомила, що сімейного щастя у нас не було не з моєї причини, а через чоловіка. Ці роки я вважаю прожитими даремно, тому що постійно відчувала себе якоюсь неповноцінною, нерозумною, некрасивою. Адже чоловік ніколи не дарував мені квіти, подарунки чи, навіть, компліменти.

Тепер я розумію, що даремно я скільки років з ним прожила. Те, що у нього є інша жінка, було мені навіть на руку – я звинуватила його в зраді і попросила розлучення. Розлучатися чоловік не хоче, але я маю твердий намір іти до кінця. Я чомусь впевнена, що у мене ще є шанс стати щасливою.

facebook