Мамі вже 57 років, з моїм і братовим татом вони 20 років, як розлучені.
Довгий час вона, за її ж словами, за ради нас навіть не намагалася влаштовувати особисте життя, своє жіноче щастя. І це правда: покиv ми з братом росли, я не пам’ятаю появи якихось чоловіків поруч з мамою.
Та ось ми виросли, створили свої родини, роз’їхалися. Батьків маминих не стало. Ми їздимо у гості, але живемо окремо. Я в цьому самому, а брат з сім’єю у сусідньому місті.
У мами невеликий приватний будинок з усіма зручностями, в ньому вона живе і господарює: невеликий город, садок є, трошки курей. Чогось мама з сусідками пересварилася-погиркалася, спілкування зі знайомими в інтернеті їй не вистачає.
І з’явилася в неї десь року півтора тому нав’язлива ідея: вийти заміж. Знайти собі хорошу людину, щоб старіти разом, щоб було з ким поговорити і все таке.
Ідея то нормальна, в принципі, мама ж ще зовсім не стара жінка і виглядає досить привабливо. Ми з братом абсолютно не проти такого розвитку подій, нам, навпаки, спокійніше було б від того, що мама не самотня.
Але, спостерігаючи за її пошуком весь це час, щось дуже сумніваюся, що мамі вдасться втілити задумане.
Навіть мені, ще молодій, але дорослій жінці, зрозуміло, що у такому віці чоловіків і людей без минулого не буває. Адже більша частина життя позаду! Багато пережито, у всіх є досвід і наслідки минулих років.
А от мама, як не дивно, здається зовсім цього не розуміє або не хоче.
Знайомиться вона зі своїми потенційними женихами або через інтернет на якихось сайтах чи в соцмережах, або через спільних знайомих.
А хто вже в цьому віці чоловіки? Так, це розведені дядьки, з колишніми дружинами, дітьми і усім, що до цього додається. А, до того ж, всі мають своє звички, побутові якісь схильності, вподобання і так далі.
Один – дітям допомагає, вони йому дзвонять часто. Інший колишню дружину підтримує фінансово. Третій за хворою мамою доглядає. Четвертий стульчак не опускає. П’ятий палить. Шостий у вихідні звик до 12-ї години дня спати. А сьомий якраз у вихідні завжди з онуками гуляє. Восьмий тією самою ложечкою, що набирає каву, потім бере цукор і, як наслідок, у сахарниці у перемішку з цукром – чорненькі цяточки кави.
А мамі такі «причіпи», «хвости» й «таргани» не потрібні. Вона мені все це розповідає. Жаліється на своїх кавалерів, але пошуки вперто не припиняє, продовжує вірити в диво – в те, що десь є 60-річний ідеальний чоловік, який не був одружений, не має дітей і шкідливих звичок, і який з першого погляду закохається у неї до нестями.