Історії

Катя пройшла в житті багато незгод, перший чоловік покинув з дітьми, другий був п’яницею, думала з третім повезе та все ж казали, що має коханку у місті, важко було її з п’ятьма дітьми

Таких молодят годі було шукати. Як вони цілувалися-милувалися на весіллі, як кружляли у танці, як не зводили один з одного закохані погляди! Мати й батько Катрусі тішилися, що зять носить доньку на руках. Лише старенька бабця, обіпершись на палицю, зажурено дивилася на них:
– Ох, з великої любві буде пшик, – шепелявила беззубим ротом. – Ось побачите…

Народила дітей – і злягла
Коли після весілля Катруся дізналася, що носить дитя, не могла натішитися: так хотілося подарувати богатиря коханому чоловікові. Радів і Вадим. Він теж був упевнений, що це буде син.
– Бач, яка вона гарна – то на хлопця, – мудрувала його мати. – Бо дівка всю красу з лиця забирає.
Але Катруся, всім на диво, народила… дівчаток-близняток. Вадим наче сказився. Коли почув таку «страшну новину», жодного разу у пологовий навіть не навідався, не поцікавився ні в лікарів, ні у її батьків, як його дівчата. Тому й не знав, що з Катрусею сталася біда.

Її з крихітками привезли батьки у дім, який їй купили ще до весілля. Вадим тиждень безпробудно гуляв, на кожному кроці проклинав свою жінку, казав, що то не його дочки, бо мав же бути син. А коли приплентався до хати і побачив, що біля колиски клопочеться теща, а Катя лежить на ліжку і дивиться крізь нього туманним поглядом, аж завівся спересердя:
– Чого розляглася? Їсти давай!
– Та змилуйся, ти, нелюде! – кинулася до нього теща. – Що ти мелеш! Катя осліпла… – і заголосила не своїм голосом.

Наступного дня Вадим зібрав свої пожитки і пішов з хати. Більше його тут не бачили. Люди переказували, що його мати вихвалялася на усе село: синок поїхав на заробітки в Москву, там і знайшов собі жінку.
– І де тая любов поділася?.. – часто сама себе запитувала старенька бабця.
А Катя довгих вісім місяців не бачила світу білого. Щодня біля неї хтось клопотався, адже на руках двоє дітей. І раптом літнього дня, коли сонце вже піднялося високо і світило просто у Катрусине вікно, вона голосно погукала:

– Мамо, мамцю рідна, я бачу!
Мати аж вклякла на місці, з несподіванки з рук зронила пляшечку з молоком, яка голосно дзенькнула. Кинулася до дочки і від щастя, що переповнювало душу, виціловувала рідне обличчя.
– Бачиш, доню? Господи!
– Трохи світла. Мамо, покажи дітей…
Відтоді, що не день, Катя стала розпізнавати предмети. А за місяць зір повернувся, ніби й не було ніякого нещастя. І Катруся зажила зі своїми дівчатками. Хоча не було ночі, щоб не плакала за Вадимом.

Читайте також: Найняла я для батька доглядальницю, а вона виявилася ще та аферистка, всі гроші з батьками витягла, поробила ремонти та шикувала

Дівчатка підросли, і Катя влаштувалася вчителем. Завирувало життя, вона їздила на районні семінари, возила учнів на олімпіади. Гарну молоду жінку запримітив у райцентрі фізкультурник. Стала вечорами затримуватися у місті, батькам вигадувала бозна-які освітянські курси. Лише через місяць від людей мати дізналася, що у її Каті роман.
– Вибачте, Маріє… – коли вела близнючок у дитсадок, її перестріла завуч школи. – Вашій доньці той фізкультурник не пара.
Помітивши, що в Марії губи затрусилися від хвилювання, Алла Петрівна зверхньо додала: – А хіба ви, дорогенька, не знали, що Катя заміж виходить?

Ледве дочекалася вечора, щоб поговорити з дочкою. А та вразила як грім серед ясного неба:
– Мамо, ти станеш ще раз бабусею!
– Господи, Катрусю, чи ти не боїшся родити! А раптом знову…
– …осліпну? – перервала. – Він хоче сина. У нього дітей нема. Мамо, я доросла жінка. Все, на цьому крапка. Я хату продам, бо у Ромки одна кімната. Нам з дітьми буде тіснувато.
– Як?! То хай до тебе йде, – спромоглася видушити мати.

– Він у місті хоче жити.
– Тобі видніше. Як постелиш, так і виспишся…
Нарешті Катя народила сина. І після пологів не осліпла. Щастю матері не було меж. Вона вже не нарікала на зятя, який їй був не до душі. Не могла пояснити, чому, але він видавався штучним, нещирим. І материнське серце не обмануло.
Ромка виставляв могоричі за сина цілий місяць, привозили його додому чи викидали просто під забором. А коли він добирався до хати, всі ховалися по кутках – від його матюків і кулаків перепадало не лише Каті, а й її дівчаткам. Хоч і сором обпікав душу, частенько втікала ночувати до сусідів. Мучилася з ним рік, допоки добрі люди не подзвонили її батькам: «Забирайте дочку, бо він її колись заб’є».

Врятував від чоловіка
Одного зимового вечора Катя поверталася додому з уроків. Минаючи неосвітлений провулочок, аж здригнулася від несподіванки: раптом з темряви перед нею виріс… Ромка.
– Не будь дурна, вертайся додому, – від нього тхнуло перегаром.
Серце від страху шалено забилося, хотіла мовчки пройти повз нього. Та він перекрив їй дорогу, вхопив у міцні обійми і став цілувати. Безсило пручалася, відбивалася, та його це ще більше заводило:

– Що, не хочеш мене? Зараз побачимо… – і став розстібати її пальто, що ґудзики порозліталися.
З переляку Катя закричала не своїм голосом. Як раптом хтось з усієї сили кулаком звалив Ромку на сніг. У незнайомому рятівнику впізнала однокласника, який бігав за нею зі школи.
– Ти? – здивувалася.
– Йдемо. Бери мене під руку, – стали мовчки віддалятися, до них долинали Ромкові матюки, що прорізували зимову тишу.

Виявляється, Коля працював у їхньому селі на комбінаті і часто бачив, як Катя верталася додому зі школи. Зупинявся і мовчки проводжав закоханим поглядом. Від людей знав, що їй не щастить з чоловіками. У той вечір, поспішаючи на автобус, помітив, як за шкільною котельнею причаївся її благовірний, викурюючи цигарку за цигаркою. Побачивши Катю, Ромка поплентався за нею непевною ходою…

Так Коля став її рятівником не тільки у той вечір – через півроку вони одружилися. На правах господині привів її у свою хату, де жив самотньо, бо батьки померли один за одним.
Відтоді минуло багато років. Коля з Катею ростять вже п’ятеро дітей – жінка благополучно народила знову… двійню. Але останнім часом Каті переказують сільські плітки: її чоловік у місті… завів коханку.