Перейти до вмісту

Коли до дружини нарешті дійшло, що я не жартую, на коліна ставала, просила пробачення.

Я одружений чотири роки. У нас росте синок Саша. Річ у тім, що, квартира, в якій ми проживаємо дісталась мені від моєї бабусі, велика чотирикімнатна. Коли  появився Саша, дружина умовила мене на згоду, щоб до нас переїхали її мама і тато. Звичайно, я погодився, тому що в той період потрібна була допомога. І мені спокійніше, знаючи, що дружині є підтримка у вигляді її батьків. Мене вони не діставали, жили ми мирно, дружно. Я не проти великої сім’ї, коли є взаєморозуміння.

Прожили в мирі й злагоді три роки, поки дружина не пішла на роботу. Дідусь і бабуся відводили Сашу в дитсадок, а ми їхали по своїх роботах. Через деякий час дружина почала затримуватись на роботі, пояснюючи тим, що багато нового за час її відсутності, тому треба надолужувати, щоб бути на рівні.

Я звичайно не проти, треба то треба. Потім почала приходити ще пізніше, напідпитку, з запахом чоловічих парфумів. Дома почалися сварки, але ніщо не діяло. На мене зовсім не звертала уваги. Треба віддати належне її батькам, ніколи не встрявали між нами, не захищали свою дочку, але я кілька разів чув, як вони її сварили.

Такої поведінки своєї дружини я не міг стерпіти, тому найняв детектива, щоб зрозуміти, що відбувається. Як я і передбачав, вона мені зраджує зі своїм начальником, до речі, він також одружений.

 

Читайте також Невидимою ниткою з’єднані ті, кому судилося бути разом

 

Такого стерпіти не міг. Я задля неї робив усе, що захоче. Завжди думав, що у нас все гаразд в інтимному житті, для неї відкриті двері в салон краси, в спорт зал, купувала, що забажає, і така відплата. Вирішив розлучитися, сина залишу з собою. А вона зі своїми батьками нехай шукають інше місце проживання. В ході сварок вияснилось, що її батьки продали свою маленьку квартиру, і нікуди податися. А я чим допоможу? Нехай дякують своїй дочці, що зруйнувала сім’ю.

Коли до дружини нарешті дійшло, що я не жартую, на коліна ставала, просила пробачення. А я не те, що пробачити, бачити її не можу. Звичайно, батьків її жаль, але що я можу вдіяти, наразі не моя проблема куди переїдуть. Я дав термін один тиждень, щоб знайшли собі житло, і більше не бачити всю сімейку. За сина, дружина навіть не боролася, злякалася за себе, що закінчилося безтурботне життя.

Інколи здається, що суворо обійшовся з її батьками, але як по іншому? Не залишу їх у себе, і не мій клопіт, як надалі будуть жити. Можливо я вчинив не правильно, і є люди, які будуть засуджувати, але зробив як є наразі.

Для сина Саші знайшов няню, яка відводила в дитсадок, і увечері приводила, якщо я був зайнятий. Живемо вдвох дружно, тільки маму частенько згадує.