Семикласник Микола жив неподалік від третьокласниці Насті. Він любив спостерігати за цією к дівчинкою. Часом випадало разом іти до школи. На перервах Микола часто рятував малу від хлопців-розбишак, що любили познущатися над малими. Взимку разом каталися на ковзанці.
Коли Настя була в першому класі – її тата не стало. Мама не витримала цього удару і почала випивати. Дівчинка стала неприглядною, змарніла – мама забувала про приготування їжі для неї. А потім раптом Настя кудись щезла. Микола її відсутність зауважив одразу. Йому стало без неї сумно. Можливо, захворіла – думав Микола. Але збіг тиждень, другий, а Настя ніде не появлялася.
-Мамо, а де Настя? – якось запитав він.
-Її віддали в дитячий будинок, – сумно відповіла мама.
-Я її ніколи більше не побачу? – схвильовано запитав Микола.
-Можливо, що й не побачиш…
Далі була армія. Після служби Микола повернувся додому змужнілий. Одного разу він зустрівся випадково на вулиці з Настею. Спочатку не впізнав її – йшла разом з незнайомцем. Окрім того, в неї помітно випинався живіт. Правда, на погляд Миколи, стала ще гарнішою. Відчув, як у грудях у нього наче стиснулося серце. «Прогавив усе-таки Настю», – подумав Микола і пришвидшив крок, щоб якось приборкати хвилювання.
Читайте також Синдром жаби в окропі, або як ми “варимося” у власному житті
Життя тривало. Микола вступив до інституту. Переїхав жити до міста. Згодом знайшов роботу, яку суміщав разом з навчанням. Хоча б раз у місяць навідував маму, яка залишилася в селі сама і просила повернутися до неї.
І це сталося, коли мама зненацька злягла і потребувала сторонньої допомоги. Саме тоді Микола з Настею зустрівся вдруге. Була, як тоді, красива. Поряд з нею був її син.
На цей час Настя жила лише з сином. Чекала на появу донечки. Чоловік загуляв, а потім під час з’ясування стосунків з своїми дружками отримав серйозну травму голови і через короткий термін пішов з життя. Вона залишилася з Юрою і майбутньою донечкою, яка от повинна народитися.
Юрко був доволі кмітливим і балакучим хлопчиком. Він глянув на Миколу і несподівано попросив:
-Дядю, а ви можете допомогти скласти маленьке ліжечко для сестрички, що повинна народитися?
На Миколу дивилися такі щирі дитячі очі, що він не зміг відмовити.
-Звісно, що допоможу, – мовив несподівано для себе.
Цього ж дня ввечері Микола допоміг зібрати маленьке ліжечко. А потім разом з Настею пили чай з домашніми тістечками. Настя розповідала про своє життя. Раптом він уявив, що це його сім’я – ці двоє Настя і Юра. А ще крихітна донечка, яка ось-ось повинна народитися.
Була вже пізня година і пора було йти додому. Він на прощання мовив:
-Якщо треба допомога, то кажи. Радий для тебе бути корисним.
А потім усе закрутилося, наче в кіно. Настя лягла в лікарню за приписом лікаря – чекала на появу маляти. Юра залишився сам вдома. Прийшов до Миколи несподівано. Сказав, що йому дуже сумно і страшно за маму.
Так малий прожив майже тиждень у Миколи. Коли Настя повернулася з пологового будинку, то забрала Юру додому. Малий глянув на Миколу з-під лоба і випалив:
–Дядю Миколо, будь моїм татом. Я дуже хочу мати тата…
Микола не знав, що на таке незвичне прохання відповісти. Малий і справді до нього тягнувся, як до рідного. Він пригорнув малого до себе і мовив, що завтра провідає його.
Наступного дня Микола дотримався обіцянки. Окрім того, він відчув, що потрібен не лише малому, а й його матері. Відчув, що поряд з тією жінкою його огортає справжній спокій. Так, вони згодом стали сім’єю.